Мені 37 років. Останні 5 років я була у стосунках з чоловіком, який старший за мене на рік. Я помічала звичайно, що це все не любов з його боку, але через те, що любила сама, була надія, що колись все-таки все буде добре.
Жили ми на 2 будинки. З’їхатися не виходило, бо в нього та в мене діти від попередніх шлюбів, які з нами жити не хотіли, а покинути їх ми не могли. На моє запитання, коли ми одружимося, і знайдемо рішення з’їхатися, він відповів, щоб я шукала іншого, оскільки одружитися і жити разом він не хоче.
Наговорив багато неприємного. Сказав, що я погано готую, що в мене там дуже широко, і взагалі він ніколи не любив і не любитиме нікого. Жінки йому потрібні лише для інтиму. Я була в шоці. Я не розумію, як можна пробути з людиною цілих 5 років і сказати такі речі! Повага хоч якась має бути.
Я зібралася і поїхала додому якомога далі. Сказала, що він непорядна людина. Я звичайна жінка, розлучена, не страшна, все вмію робити, працюю. Намагаюся зараз знайти в собі сили й не зламатися від цих слів. Морально важко від того, що кохана людина не сказала заповітних слів, які я мріяла почути і чекала всі ці роки, а почула, що я була потрібна просто для інтиму або як запасний варіант поки нікого немає краще.
А він зі своїми недоліками був для мене ідеалом, тому що я його любила та відкидала всі його недоліки. Нікого не слухала, коли мені казали, що якщо за рік-два не зробив пропозиції, то вже навряд чи зробить. Я чекала, відчувала, що за фактом не потрібна, але стійко чекала, чекала, чекала. Ось дочекалася. Добре, що правду дізналася, а якби чекала далі…
Я зрозуміла, що якщо чоловік зволікає, значить, він саме у вас не впевнений, що ви та сама. Він у пошуку. Якщо, звичайно, не обумовлюються терміни. У моєму випадку терміни не обумовлювалися.
Я зараз себе відчуваю так, що ніби по мені ковзанкою проїхалися. Хочу плакати та не можу, хочу їсти та нудить, не можу заснути, а прокидаючись, згадую все, і як у кошмарному мені. Схоже, він знайшов когось, і зробив так, щоб я звільнила їй дорогу.
Посуд ще стояв на столі після вечері, і в повітрі кухні висів домашній запах щойно…
Телефон розбудив Варвару о п'ятій ранку. Дзвонили з невідомого номера. - Так, - сухо промовила…
- Ти пробач мені, Світлано… - колишній чоловік стояв на порозі квартири і як міг…
Руки Марини не тремтіли, коли вона застібала блискавку старої синьої дорожньої сумки. Колись, ще до…
«Ти що, зовсім глузд втратила?! Сина з хати вигнала!» Павло влетів у квартиру так стрімко,…
Віра Павлівна сто разів чула: не роби добра – не отримаєш зла. Їй говорила про…