Зустрічаюся з дівчиною 3 роки. Перший рік все було чудово, я приїжджав до неї будь-коли, живемо одне від одного за 40 км. Я в неї перший вона теж у мене. Відносини як у всіх йшли, росли певною мірою, знайомства з батьками, інтим, все, напевно, як у всіх.
Поступово, прижилися, став пропонувати з’їхатися, тому що поменшало часу їздити, з’явилося навчання, друга робота, плюс тренування, вона так само вчиться і працює.
Пропозиція переїхати не була прийнята, дівчина відмовилася мотивуючи це тим, що далеко їздити працювати від мене (їзди годину), переїхати до неї якось не дуже горів бажанням, тому що живе вона з батьками у двійці, та й батьки не сильно за.
Так і залишили все як є, але стали бачитися рідше. Я, маючи характер, егоїста чи власника, хоча таким себе не вважаю, просто хотів більше часу разом проводити. Будь-яка моя пропозиція почала упиратися в стіну «відмови» чи то дріб’язкова поїздка в гості на вихідні, чи активний відпочинок.
Почав тиснути на неї питаннями: “Чому ні? Що ти будеш вдома робити?”. Підсумок такий: досяг я не багато чого. Останнім часом стало дуже тяжко, її ставлення до мене змінилося, менше уваги стала приділяти. Все не так, як було до цього: не дає навіть слова сказати.
Я зрозумів, що міг перегинати, і почав намагатися говорити їй приємні речі, приділяти більше уваги, робити маленькі сюрпризи. Результати часткові: вона як хвиля, то знову кохає мене, то як їжак стає.
Намагався запитати, в чому справа, казав, що набридло таке ставлення. Все сходилося до того, що ми рідко кудись їздимо разом, здебільшого все було з її батьками, хотілося бути вдвох.
Була нагода, мені запропонували поїхати родичі на Новий Рік до них у заміський будинок, відсвяткувати з дівчиною разом. Вона відмовила, мотивуючи тим, що це сімейне свято та вона залишиться з батьками. Я поїхав один і відчував себе при цьому дуже пригнічено, свято вдалося не сильно.
Після цього дівчина ще часто нагадувала, що нібито я її кинув і поїхав. Не хочеться ходити на поводу, але я став пропускати тренування, а вони дуже важливі для мене.
Останнім часом вона стала говорити, що я нудний, мотивуючи це тим, що я не маю поганих звичок. Що робити у такій ситуації? Не хочу її втрачати, вона дуже дорога мені, жити без неї не можу. Люблю її.
