– Лілю, я так втомився і дуже голодний, погрій мені поїсти що-небудь. А ти що така засмучена? – Віктор прийшов із роботи пізно, у них уже тиждень термінова робота.
– Мий руки, макарони з м’ясом і лечо будеш? Брат дзвонив, ти їж, а я розповім, що вони з Мілою надумали.
– Цікаво, що знову? – Віктор усміхнувся. Брат дружини, слава богу, живе далеко. Валерка великий аматор на сестру повісити свої проблеми, та й Міла йому до пари.
Віктор швидко переодягся в домашнє, руки вимив. Ох, як же все-таки добре, коли діти живуть окремо!
У них з Лілею дві дочки, обидві тепер уже одружені. Ще зовсім нещодавно вони всім натовпом у них жили.
Спочатку Поліна одружилася. Кирило її з батьками жив, у них малесенька двокімнатна, кухня п’ять метрів.
Зі сватами та дітьми одразу змовилися – від них та від батьків Кирила їм у подарунок буде перший внесок на житло на стадії котловану. Так дешевше.
Поки будинок будувався – Поліна та Кирило у них жили.
У молодшої доньки Маргарити своя кімната, у Віктора з Лілею теж. Так що в трикімнатну вони насилу, але вмістилися.
За цей час у Поліни та Кирила син народ ився, зараз Антону вже три роки.
Так що вдалося згадати Лілі та Віктору й пелюшки, і сорочечки й з онуком поняньчитися, поки вони у свою квартиру не переїхали.
А тут і Рита вийшла заміж і живе тепер у чоловіка. Нарешті Віктор із дружиною можуть насолоджуватися щастям жити удвох.
– Як же ти смачно приготувала, з тобою не схуднеш! – Віктор з апетитом вм’яв тарілку макаронів з м’ясом і лечо, – ну, розповідай, що мовчиш?
– Хотіла, щоб ти спокійно поїв, – Ліля налила чай собі та чоловікові, печиво вівсяне на стіл поклала, – пий чай, печиво наше улюблене купила, м’яке і справжнє вівсяне, видно, як раніше!
– Загалом уявляєш, Міла подзвонила, я відразу зрозуміла, що тут каверза. Братець мій у таких випадках відразу безголосим стає. Вони просять, щоб Микита їх у нас пожив, доки вступатиме. Вчитися він надумав!
– Треба ж, а що в їхньому місті нема де вчитися? – здивувався Віктор
– Ось саме, я приблизно теж так запитала, але Міла крутити почала, що Микита, чи бачите, таке училище вибрав, якого у них немає. Видно спеціально від батьків хоче з’їхати, від їхнього контролю.
– Ніфіга собі, він від них поїде, а нам його тут пасти? Вигадали теж! Мало нам своїх було, доки вони дивували.
– Нарешті ми своїх виростили, заміж видали, то тепер нам ще племінника хочуть підсунути? Я проти! – Віктор чай не допив, печиво поклав, добре хоч поїв.
– Вітю, і що, відмовити їм? Мені ніяково якось, це начебто ненадовго. Міла сказала, як Микита вступить – одразу в гуртожиток переїде.
– А що зараз не в гуртожитку?
– Бояться Валерка з Мілою, що Микитка не вступить, якщо в гуртожитку житиме. Свободу відчує.
– Роби, як знаєш, – буркнув Віктор, – я втомився, спати пішов!
Але зранку Вітя виспався і в чудовому настрої обійняв дружину.
– Лілю, ну давай, нехай приїжджає Микита, це ж ненадовго. А то образяться, та й не чужі ми, таки він племінник.
Микита приїхав за тиждень, вигляд радісний, ну як же – від батьків вирвався!
– Дивися, Микито, бардак вдома не потерплю, допізна не шаблайся, займайся і не бенкетуй, зрозумів?
– Та ви що, звичайно, дядько Вітю, тітко Ліля! Я ж тут учитися хочу, я ж не просто так, я все розумію, запевнив їх Микита, – я завтра вранці на консультацію їду в училище. А по дому ви скажете, що робити, я все зроблю!
Вранці встали – Микита вже на кухні снідає. – Тітонько Ліля, мені в училищі рано, я тут сосиски зварив, можна? І какао на поличці взяв?
– Раз зварив, що тепер питати, – невдоволено буркнув Віктор.
Ліля його смикнула за майку:
– Ну ти чого? Росте хлопець, сам зварив, що такого?
Микита швидко одягнувся:
– Тітонько Лілю, дядько Вітю, я в училище, – і побіг. Віктор швидко поїв та поїхав на роботу.
Лілі на роботу пізніше, вона зі столу прибрала, увійшла в кімнати Микити – от свинтус! Ліжко не прибрано, речі розкидані. Якщо Віктор побачить – скандал буде. Прибрала все, сама швидко зібралася і на роботу поїхала.
Микита щодня їздив в училище на консультації, потім на іспити. Вдома начебто займався. І коли виявилося, що Микита не поступив, Віктор просто обурився.
– Та не може бути! Це ж тобі не театральне, де на місце купа охочих! Пішли розбиратись!
Виявилось, що Микита подав документи, а консультації всі прогуляв. Надіявся, що вчився непогано, от і не вступив.
– Ну, ти нас і підвів! Що ми тепер скажемо твоїм? Бецман ти, Микито! – розсердився Віктор. – Їдь додому, хай з тобою батьки розбираються!
– Дядько Віть, батько сказав, якщо не поступлю – все, при собі буде тримати, працювати піду і все, що робити, дядько Вітю?
– Дядько Вітю, дядько Вітю! Раніше треба було думати!
– Ну що мені тепер робити?
– От бог послав нам племінничка, видно, щоб нам не нудно було! Гаразд, слухай, що робитимемо! – Віктор похитав головою, блиснув очима на Лілю, мовляв, ну і підбурив твій братик! Не дає спокійно жити!
– Так Микито, завтра в училище йдемо разом із тобою, а потім до мене на роботу. Слухатимеш, що кажу, все добре буде!
– І ліжко прибирай вранці, я за тобою нишком прибирала, – Ліля тихо прошепотіла племіннику.
– Дякую, зрозумів!
– Робимо так, ти по балах на заочне підеш і до мене на завод працювати. А батькам скажемо, що поступив і все! – суворо сказав Віктор.
– Дядю Вітю, але мені ж не дадуть на заочному гуртожитку? А грошей на орендовану в мене поки що немає? – Микита був дуже засмучений.
– Поживеш поки у нас, зрозумів? Але якщо будеш гидко поводитися, запам’ятай, тоді сам зі своїми проблемами розбирайся! – суворо сказав Віктор.
– Дякую, дядько Вітю, я все зрозумів, – пожвавішав Микита, – я все зроблю, як ви сказали!
Спочатку Віктор та Ліля нічого Валері та Мілі не розповіли, навчається і все гаразд.
Але за рік Микита змужнів, грошей заробив, студію зняв недорого на околиці. Робота та навчання йому дуже подобаються і Микита сам про все батькам розповів.
– Лілю, так ми й знали! – одразу передзвонили Валера та Міла. – Ви нас вибачте, ми звичайно схитрили! З нашим Микитою ми не справлялися. Він хоч хлопець і непоганий, але розбещений.
– Ну і вирішили його до вас на виховання відправити, то остання була надія. Дякую за сина, Лілю, і Віктору передай, ми у вас у боргу. Син став зовсім інший тільки завдяки вам!
Увечері Віктор прийшов із роботи:
– Лілю, ну що, ми знову нарешті удвох? Цікаво, що нам ще життя підкине?
– Як що, скоро на пенсію підемо, Поліна та Рита нам онуків привозитимуть. Та й Микитка схоже їхати не збирається. Дівчина в нього, він на квартиру збирає, а потім матір з батьком сюди хоче перевозити.
– Ну і добре, коли всі рідні поряд, так правильно! Я радий, що Микиті допомогти вдалося, а поки що давай вечеряти.
– І насолоджуватися, що ми хоч ненадовго залишилися вдвох! Давай швидше свої котлети, та ходімо валятись і дивитись серіал.
– І ніхто нам сьогодні не завадить! А завтра буде видно…
Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу, ставте вподобайки!
