От я й подумала, що якщо все одно здають чужим людям, то можуть і племінниці допомогти. Все одно для них ті кілька тисяч зовсім не гроші

Мама змалку говорила нам з братом, що ми повинні допомагати одне одному. Ми росли разом і добре ладнали. І я була впевнена, що ми виросли зі схожими цінностями. Але нещодавно я зрозуміла, що все не так, як мені здавалося.

Ми із чоловіком живемо досить скромно. Ростимо двох доньок, живемо всі разом у двокімнатній квартирі. Нещодавно старша донька вийшла заміж. Зрозуміло, що в нашій двокімнатній квакртирі недостатньо місця і для нас, і для молодої сім’ї.

Тому я почала думати, як можна допомогти дітям влаштуватися. У них поки що ні гроша за душею, тільки університет закінчили. І тоді мені спала на думку одна ідея.

Мій брат Віталік — досить багата людина. Вони з дружиною кілька років тому купили розкішну квартиру у центрі. А їхня стара двокімнатна стояла порожня. Єдиний син поїхав за кордон і добре там влаштувався.

Стару квартиру вони здають. От я й подумала, що якщо все одно здають чужим людям, то можуть і племінниці допомогти. Все одно для них ті кілька тисяч зовсім не гроші.

У неділю я купила гарну коробку цукерок і поїхала на переговори до брата. Я чомусь була впевнена, що брат не відмовиться пустити доньку із зятем пожити у своїй квартирі.

Коли я прийшла, брат із дружиною якраз пили каву. У них на сніданок бутерброди із сиром, який я ніколи не пробувала. Ціна там така, що навіть дивитись страшно.

Я без особливих передмов розповіла, з чим прийшла. Але отримала зовсім не ту відповідь, на яку розраховувала. Вони мало не в один голос заявили, що змішувати сім’ю та гроші не варто. Мовляв, квартирантів виганяти вони не збираються. З цим і вивели мене з дому, навіть не почастувавши кавою.

І так прикро мені стало. Адже в дитинстві я з ним ділилася всім, захищала його. А він ось так зі мною вчинив. Не розумію, як із маминими настановами ми виросли такими різними людьми. У них все є, хіба так складно мені трохи допомогти?