Не встигла Поліна увійти у квартиру, як відразу побачила похмуре обличчя чоловіка.
– Отакої! Пришестя Христа народу! Невже ти нарешті прийшла! Приготуй поїсти, бо я вже не можу. Шлунок так і зводить!
Взагалі Віктор був дуже цікавою людиною. На дві години раніше повертався додому з роботи й весь цей час сидів і чекав, поки дружина приготує йому їжу. Навіть розігріти поїсти собі не міг.
– Ти ж бачиш, я щойно прийшла. Дай мені хоча б переодягнутися!
– Переодягнутися? А про чоловіка подумати ніхто не хоче?
Поліна не розуміла подібних претензій та невдоволення на свою адресу. Продукти у будинку завжди були. У крайньому разі, можна було замовити доставлення додому.
Однак у цьому, зазвичай, не було необхідності, тому що закуповувала вона все заздалегідь. Інше питання, що справді не завжди встигала приготувати перше чи друге.
– Вітю, ти хочеш сказати, що у нас у холодильнику миша повісилася?
– Хочу. Їжі я там не знайшов! Одні вчорашні бутерброди хіба що…
Поліна не полінувалася, пішла на кухню, та відкрила холодильник.
– А це що, по-твоєму? – вказала вона на пачку пельменів.
– Магазинні напівфабрикати – скривився у відповідь Віктор.
– Так, але ці пельмені можна їсти. До того ж ти їх любиш.
Однак чоловік все ніяк не вгамовувався. Якщо поставив собі завдання винести дружині мозок, то треба його реалізувати всіма силами.
– Це не означає, що я маю намір їх їсти. Ти б мені домашньої їжі краще приготувала, а не ось це…
Поліна відкрила кришку каструлі та зрозуміла, що в холодильнику була ще й інша їжа.
– А це що? Був же рис із котлетами. Чому не їв?
-Тому, що це було зроблено вчора, а я хочу свіжу їжу.
Поліна у відповідь навіть посміхнулася.
– Так ця їжа не протухла!
Віктор закотив очі й продовжував стояти на своєму. Втім, це було не дивно. У нього завжди й у всьому була своя правда. Іншу позицію він у жодному разі сприймати не хотів.
– Дивно, Поліна, що за стільки років спільного життя ти не засвоїла, що я їм виключно свіжоприготовлену їжу.
Натомість Поліна засвоїла зовсім інше і, до того ж чудово. Те, що Віктор та ще зануда і скиглій. Якщо щось раптом було не по ньому, то він зіпсує настрій усім і кожному.
Адже будь-хто повинен був підлаштовуватися під нього і, мало того, танцювати під його дудку. Що найцікавіше, то це те, що він навіть не приховував своєї позиції.
– Вітю, я не розумію претензій на свою адресу! Ти мені висловлюєш так, ніби я була не на роботі, а на гулянці.
– На якій ще гулянці? – перепитав її чоловік, вдавши, ніби не зрозумів питання.
– Саме так, що ні на якій. Я, щойно закінчила роботу, відразу пішла додому.
Але навіть тут Віктор знав, що йому відповісти на заперечення дружини.
– Ага, тільки твій робочий день закінчився три години тому. Кого ти хочеш обдурити?
Поліна не розуміла такого відношення з боку чоловіка. Проте намагалася вести діалог конструктивно, щоб він не переріс у результаті в скандал.
– Я й не збиралася тебе дурити. У мене звіти, терміни. І взагалі, якщо ти забув, то нещодавно ми відзначали моє підвищення.
– І що з того?
– А те, що зі здобуттям керівної посади у мене додалася не лише зарплата, а й обов’язки.
– І?
– Що і, Вітю? Невже ти не розумієш, до чого я хилю?
Іноді Віктор нагадував маленьку дитину. Хоча Поліна була впевнена, що навіть маленькі діти розуміють такі очевидні речі. А Вітя, чи справді цього не розумів, чи дуже добре прикидався.
– Ну так. Ну так. Тепер я розумію. Вислуговуєшся перед вищим керівництвом!
– Це не правда! Я лише виконую свою роботу.
– Чому ж тоді інші виконують її вчасно, а ти котрий день затримуєшся? Ось Людка, дружина мого друга Андрюхи. Вона загалом працює на половину ставки. А знаєш, чому?
– Знаю.
– А я сам скажу. Тому що сім’я для неї дорожча, за якусь посаду.
У відповідь Поліна навіть розреготалася. Тому, що знала справжню причину, бо сама була знайома з Людмилою.
– Ні, не тому.
– А чому тоді?
-Тому, що твій Андрюха її повністю забезпечує, і в неї немає потреби орати, як віл!
Тут Віктор одразу ж змінився в обличчі, бо чудово розумів, що зараз полетів камінь уже в його город. А він не міг цього терпіти. Адже він звик завжди бути переможцем у всьому.
– Це ти на що зараз натякаєш?
– Я думаю, що ти сам чудово все зрозумів.
Поліна навіть не збиралася виправдовуватись перед чоловіком за свої слова. Віктор і сам знав, що дружина більш працьовита і цілеспрямована.
Коли вони одружилися, Поліна вже в той момент не бачила в чоловікові прагнення до роботи, підвищення та досягнення цілей. Є робота – і добре. Платять зарплатню – та добре. Решта – якось саме складеться.
Поліна була зовсім іншої думки та вважала, що завжди потрібно прагнути кращого і більшого. Якщо досягла своєї фінансової стелі, то треба її пробивати.
Не сидіти на місці й не чекати, що тобі все піднесуть на блюдечку з блакитною облямівкою, а шукати нові можливості для розвитку та самореалізації.
Тому так і виходило, що у Поліни зарплата була вищою у три рази, ніж у чоловіка.
– Я не розумію, навіщо тобі цей дурень? Від нього ж користі, як від козла молока – не вгамовувалася мати Поліни, коли вони зустрілися з нею в черговий раз.
– Мамо, він мій чоловік і ми вже багато років разом.
– І що? Дітей все одно немає. Я б на твоєму місці придивилася б до когось на роботі, та знайшла собі перспективнішого мужика.
– Мамо, припини!
– Що, мамо? Він скоро взагалі роботу покине і буде на шиї твоїй сидіти. Стривай, ось тобі ще зарплату піднімуть і побачиш.
– Не кажи нісенітниці.
– А ось і подивимося. Потім не дивуйся. Ще прийдеш до мене і скажеш, що я мала рацію.
Про цю розмову Поліна згадала цього ж вечора, коли Віктор зробив їй несподівану заяву.
– Із завтрашнього дня я звільняюся.
– У якому сенсі?
– А в такому. Набридло мені там працювати. Не моє це місце.
Поліна була вражена його заявою, а з іншого боку передбачала, що так буде. Нічого дивного. Віктор ніколи особливо довго не затримувався на жодному місці роботи. Максимум три місяці, а потім починав шукати інший варіант.
Постійно його щось не влаштовувало. Про яку стабільності йдеться тут? І це не кажучи вже про фінансове та кар’єрне зростання!
Це ще раз підтверджувало те, що людині особливо нічого не потрібно було в цьому житті, і її все влаштовувало.
– Вітю, тобі не здається, що це вже занадто? Ти на жодному місці не затримуєшся.
– Ні, не здається. Ось працюєш ти у себе п’ять років, от і працюй. А я йти далі хочу. Втім, тобі цього не збагнути.
Справді, таке ставлення до життя Поліна не розуміла і не хотіла розуміти. Як то кажуть, на місці, й камінь обростає. А тут…
– Ну, то що, поїсти буде?
– Іди й розігрівай собі рис із котлетами.
– Я не їстиму вчорашнє, – заперечив Віктор.
– Вибач, шановний, але доведеться. Якщо живемо на одну зарплату, то будемо економити доти, доки ти собі роботу не знайдеш. І попереджаю – забудь про роли та піцу!
Звичайно ж, Віктор розлютився. Почав кричати, що зарплата Поліни дозволяє їм купувати їжі вдосталь. А ще те, що вона надто жадібна. Не тільки полінувалася готувати, але ще й продукти купувати не хоче.
Своєю чергою, Поліна серйозно замислилась над словами матері. Роботу вона точно міняти не збиралася, а чоловіка – мабуть, доведеться. Особливо, якщо він і далі продовжуватиме так поводитися. А як би ви вчинили в подібній ситуації?
