– Це що ж у нього за робота, що два місяці вже вдома сидить? – посміхнулася сусідка. – Йде кудись вранці та назад додому. До вечора носа надвір не показує. Увечері знову кудись йде і все. Гарна у нього робота. Багато платять за таку роботу?
Так вийшло, що у Володимира з родичів залишилася лише старенька бабуся. Бабуся завжди була
– Господи, невже ніхто не може вам допомогти? – Зітхав сусід, дядько Толя. – Повинні ж бути якісь родичі
Коли батько покинув їх, мама залишилася жити з татовою мамою Катериною Василівною. Це всіх
– Ніхто тебе не примушував! – Гаркнула сестра
– Наташ, ти тільки не злись, гаразд? Наталя відклала ганчірку, якою протирала кухонний стіл,
– Лідія Федорівно, я одружена з вашим сином вже дев’ять років. Перші три роки я вітала вас і дарувала подарунки і на Новий рік, і на 8 березня, і на день народження. Ви не привітали мене жодного разу. Та й я перестала. Пам’ятається, це вас раніше не дивувало. Що ж трапилося сьогодні?
– Яна, ти де? – почулося у слухавці. Цей голос не можна було сплутати
– Це діти моєї дочки Зої… Красива вона в мене і була розумниця. Та тільки доля дісталася їй… Нелегка. Хоча що я говорю? Сама я й винна…
До села, де Катя з чоловіком купили будинок, жінка добралася тільки по обіді. За
– Ганно, ти цього мужика не гони, дивись скільки він для тебе зробив! Відразу видно, що толковий мужик!
Анна лежала в ліжку вже кілька днів, не в силах піднятися. У неї нічого
– Я меркантильний? Я, який три дні не вилазив із кухні! Який готував, закуповував, тягав сумки із магазину! А твоя сестра сиділа на дивані й говорила: – А чи можна ще манго нарізати? – Вона гість! – Гість, який за три дні з’їв більше, ніж ми удвох за місяць!
Катя поставила останню тарілку в посудомийку і видихнула. Три дні приймання гостей нарешті скінчилися.
– Що це ви робите? Закинули стару людину, не відвідуєте, не допомагаєте! А твоя свекруха хворіє. Вже тиждень із дому не виходить! – Обурювалася сусідка
Лариса повернулася додому в поганому настрої. Сьогодні вона вирішила зайти на міський ринок і
– Тридцять років не дзвонила, і, раптом, здрастуйте вам, намалювалася. Чи хочеш мене, на поминки запросити? – На чиї ще поминки? – Катерина не розуміла, про що це він говорить. – На свої, на чиї ж ще! – Ах, ти старий…
Іван був вдома, як раптом задздвонив його телефон. Він без окулярів одразу й не
Мати чоловіка принижувала мене через походження, і я показала їй документи про її «шляхетне коріння»
– А для тебе в мене особливий подарунок! – єхидно посміхнулася свекруха. З цими

You cannot copy content of this page