У нього за спиною – розлучення та пристойна квартира у Києві. У неї – ні житла, ні своєї справи, зате купа часу для роботи, безліч креативних ідей, блиск в очах і чарівність
Тридцятип’ятирічний Ігор керує великою фірмою. Його дружина Віра – молодий, вельми симпатичний менеджер, який
-Андрію, ти ж послухаєш свою маму, ти ж не приведеш це «диво» в будинок?
-Андрію, ти ж послухаєш свою маму, ти ж не приведеш це «диво» в будинок?
Чоловік намагався зробити мене винною, не здогадуючись, що я в курсі про його візит до нотаріуса…
– Квартиру треба продавати, – серйозно, майже вимогливо сказав чоловік, – і дачу теж.
– Забирай свій мотлох, тату, і щоб духу твого тут не було! – Голос Марини зірвався на вереск
– Забирай свій мотлох, тату, і щоб духу твого тут не було! Голос Марини
Янгол-охоронець…
Катерина ридала захлинаючись. Старенька бабуся Надя ласкаво гладила внучку по голові та втішала: –
– Що?! Не починай? Так, щоб пам’ятали мені, й поважали матір! Я своє особисте життя не влаштувала, щоб вас виховувати. Батько пішов рано, так що мені залишалося?
Марія Федорівна була вдовою. Вона працювала та виховувала двох доньок, як могла. – Ви
– Синку, ти мене одну хочеш залишити в квартирі? Я не не переношу нудьгу і самотність. – Мамо, ти приїжджати до нас у відпустку будеш, – запропонував Андрій, а Настя від такої пропозиції округлила очі. – Я проти, Андрію, я проти!
– Андрію, я така рада, що ми можемо провести час разом! Останні дні були
– Та облиш ти, Маринко. У яскравій обгортці цукерка не солодша. Ти нічим не гірша за Риту. Тільки скрізь і лізе на сцену. Жодне свято без неї не обходиться. І що? А набридлива вже ж яка…
Марина й Рита хоч і були однокласницями, але не дружили. Маринка вважала Риту зарозумілою,
– Не чіпай мого сина! Я його забезпечую, як можу! Я плачу аліменти, я його одягаю, взуваю! А твоя мати… твоя мати одразу купила для Лізи цілу квартиру! Наче натякаючи, хто тут справжній господар!
Христина стояла біля вікна, дивлячись на мокрий від дощу асфальт. За спиною в маленькій
– Нам така дочка не потрібна! Їдь у своє місто і більше не повертайся!
Людмила Миколаївна дивилася в далечінь. Перед нею було поле, яке давно не засіювали. За

You cannot copy content of this page