– Ви що, збожеволіли?! – Вискочив Андрій із машини. Під світлом фар він побачив жінку. Літня, в промоклому пальті. Вона щось притискала до грудей. То був кіт – рудий, мокрий, зляканий
Андрій увімкнув двірники на максимум, але скло все одно залишалося каламутним від потоку дощу.
– Катюша, у тебе тільки одна мама – це я! Оля – наша няня, вона хороша, але вона не мама! – Але ж вона мене любить найбільше! І готує краще за тебе, і казки знає цікавіші!
Марина зрозуміла, що щось не так, коли чотирирічна Катя почала називати няню «мамою Олею».
– Таке тільки свиням подають! – гаркнула Тамара Григорівна, а наступної секунди в невістку полетів кухоль з водою
– Таке тільки свиням подають! – гаркнула Тамара Григорівна, а наступної секунди в невістку
– Ти дивися, Євдокія, мужиків – тьма. Та тільки тобі й тут нареченого не знайшлося, – сміялась Люська
Жила в селі самотня Євдокія. Вже тридцять три їй стукнуло, а ні чоловіка, ні
– Я пішов. Не чекай мене. – Куди ти пішов? – не зрозуміла Марина. – Зовсім пішов, чуєш? До іншої жінки. – Та зачекай ти … Що ти таке кажеш. Я зараз прийду додому, поговоримо. Що з тобою, Сергію?
Справившись з домашніми справами, Марина зазирнула до чоловіка. Він останнім часом полюбив літню кухню,
– Ти ж знаєш, що я брехати не вмію! Що ти хочеш від мене почути? Що ти маєш розкішний вигляд? – Сказала мати, підібгавши губи
– Господи, це ж катастрофа, а не сукня! Ти в ній схожа на шинку
Він їй так подобався, що вона аж дивитись на нього не могла. Та й взагалі, Віра не була майстринею у спілкуванні з чоловіками. Не була така гарна, як дружина Віктора
Вони мешкали в одному під’їзді. Жанна із чоловіком Віктором, і Віра з двома дітьми.
– А чого ти ображаєшся? Я тобі очі розплющила, між іншим! А то так і ходила б, рогами в стелю упираючись… А уяви, якби на моєму місці була якась ліва баба! Я хоч здорова…
– А чого ти ображаєшся? Я тобі очі розплющила, між іншим! А то так
– Тобі що – важко моїй матері допомогти? – Кирюша, якщо ти вважаєш, що твоя мама потребує допомоги, піди й допоможи їй сам! Моя мама – ровесниця твоєї, а вікна у себе у квартирі сама миє, – відповіла Аня
– Ну, як, Анюто, виживаєш? – Запитала подругу Настя. – Ось саме, виживаю, –
-Гроші я там забрав… Це я заробляв, тож і взяв. Мені теж із чогось жити треба починати. На аліменти не подавай, бо заберу половину будинку!
Григорій витяг важку сумку з автобуса. -Ох і спека цього року! – подумав він.

You cannot copy content of this page