– Золото, а не дитина! Такий спокійний! Не плаче майже. Інші, як голосять, а цей, якщо й покличе, то тільки по справі. І хто тільки наважився відмовитися від такого подарунка?! Як можна?
Життя Вовки Кузнєцова почалося з того, що в ньому йому відмовили. Так просто. Без
– Поступлива – подумала Жанна. – Велика рідкість у наш час… Відразу видно, що з села приїхала
– Здрастуйте! Я по оголошенню прийшла… Щодо кімнати! На порозі квартири, де жила Жанна
Жінка прийняла рішення. Якщо свекор і свекруха хворіють, вони напевно зрадіють турботі невістки. Юлія спече домашній пиріг, купить фруктів, збере гостинців і поїде провідати батьків чоловіка. — Зроблю їм сюрприз, — вирішила жінка. — Заодно й Ігоря здивую
Щоранку Юлія прокидалася під звуки крапель, що стукали по підвіконню, і бачила сірі хмари
– І що, ця недолуга так зникнення доньки й не помітила? Ну й матуся! – Обурився Олексій Іванович
Три дні за вікном було дуже галасливо – сусідка знову привезла на дачу велику
— Тобі потрібна машина? Тож іди й зароби на неї. — Ти що собі дозволяєш? — він подався вперед, його тіло напружилося. — Я твій чоловік!
— І скільки коштують ці балощі? Голос Антона впав у кімнату, як брудний камінь
– Олечко, доню, я тебе прошу, – мама присіла біля Олі навпочіпки, – нам потрібно тут пожити, трохи, скоро все закінчиться, і ми знову поїдемо в місто
– Олечко, доню, я тебе прошу, – мама присіла біля Олі навпочіпки, – нам
Їй хотілося завити, дивлячись у холодне, тускне небо. Господи, як же хочеться не бути функціональним пристроєм! Людиною побути хочеться, як чоловіки. На ній – все. А він має один принцип: я працюю, я втомився
Наталя робила олів’є. Їй дуже хотілося кришити овочі трохи більшими шматочками, але, на жаль,
Я побачив дещо страшне, після чого моє життя зруйнувалося. Краще б у дружини був просто коханець. Моє серце розбите…
Минув рік після того, як моя дружина пішла з життя, але хтось щотижня залишав
– Ти що? Батькам ти сподобалася і навіть дуже! А мама не плакала, вона реготала! Коли вона вперше прийшла до майбутніх свекрів, вона їм кран на кухні виламала. – Так завзято взялася «тарілочки сполоснути»
– Завтра підемо до мене додому, – сказав Стас, цілуючи Юлю в щічку. –
– Христино, ну… як тобі сказати… Своє – це своє. А так… Ну, я ж намагаюся… Купую їй іграшки, вожу в гуртки там всякі…
– Нехай твоя дочка поживе у твоєї матері, – сказав Петя. – Нам з

You cannot copy content of this page