– Це тато мені про вас все розповів. Всю вашу правду. Незадовго до своєї… – І яку правду він тобі розповів? – Злякалася Таня. – Всю-всю. Історію вашого кохання. Виявляється, це не ви розлучниця, а моя мама.
– Можна, увійти? – Запитала Олена, забувши привітатися. Тетяна, побачивши дочку свого колишнього чоловіка
…Вони були напрочуд схожі – людина і собака
…Вони були напрочуд схожі – людина і собака. Людина – старий безхатченко, який живе
– Мамо, до нас дядько прийшов! – Семирічна Ліза визирнула на кухню. – Який ще дядько? – Світлана вийшла до передпокою. На порозі стояв худорлявий чоловік років п’ятдесяти. Обличчя здалося дивно знайомим. – Здрастуй, Світлано, – сказав він ледве чутно. – Я твій батько. Світлана ніби скам’яніла
– Мамо, до нас дядько прийшов, – семирічна Ліза визирнула на кухню. Очі в
-Татусю, давай продамо квартиру, до нас переїдеш, місця вистачить, у нас великий будинок! З онуками гуляти будеш! Що ти все один і один!
Михайло обвів поглядом своє житло. Сумна картина… Два маленьких віконця освітлювали убогу обстановку. -Скоро
– Ти що? Ми вже десять років одружені! Яка коханка? Мені й тебе вистачає!
Валентина нічого не могла з собою вдіяти. Вона немов шкірою відчувала, що чоловік їй
– Я не шукаю виправдань! Я ухвалила рішення за нас обох, і це було не правильно. Але я мала тебе захистити й бачила тільки такий вихід. Я знаю, що нічого не можна виправити. Просто хотіла сказати тобі правду. Я любила тебе тоді…
– Катя! Заради всього святого, що відбувається? – Олексій притис її до стіни. Він
– Скільки можна?! У неї це вже не звичка – це ритуал! Майже, як древні друїди. – Тільки замість жертвоприношень – прання, ванна та прасування. А свою машинку вона береже? Чи воду заощаджує? Чи просто вважає, що у нас тут безплатний СПА-салон? – Обурилася невістка
– Танюш, не забудь, у середу мама прийде до нас прати! – долинуло з
– Катю, не прикидайся! Мені вже все розповіли! Всі довкола вважають, що я мало не чумна! А про мої проблеми знала лише ти одна!
– Ти пробач, але… у нас у всіх діти. Нам… не потрібні проблеми. Особливо
– Як же ти дістав! Ненавиджу! – Ірина вискочила з машини, щосили гримнувши дверима. – Не пробачу! Ніколи! – полетіло їй услід
– Як же ти дістав! Ненавиджу! – Ірина вискочила з машини, щосили гримнувши дверима.
– Іро, подумай… – похмуро сказав Михайло, коли вони вже під’їжджали до дитбудинку. – Що тут думати? – відповіла Іра. – Там їй буде краще. Все одно я з нею не впораюся. Ти бачив її оцінки? Нам треба думати про майбутнє. Місця для доньки у майбутньому Іри не було!
– Краще б тебе не було! – Доню, та як же ти можеш таке

You cannot copy content of this page