Життєві історії 0
– Знімай перстень! – Сказала спокійно невістка. – А то що? – посміхнулася зовиця. – Чубитись будеш? Фі, Женю, яка ти базарна. – Знімай, – повторив брат. – Або я викликаю поліцію! І пишу заяву про крадіжку. Ти знаєш, я це зроблю!
– Це вона тебе накрутила, – скрикнула мати, тицяючи пальцем у невістку. – Раніше
Життєві історії 0
– А де вечеря, Надю? Чому на столі пусто? – Спитав чоловік. – Вечеря там же, де й твої грошики, любий! – Відрізала дружина
– Ну, що? Чим сьогодні порадуєш, дружино? Ох, і зголоднів же я! Цілого бика
Життєві історії 0
– Мамо, може, Ліза має рацію. Цього року, справді, краще буде без гостей. Алісі ж тільки два місяці, вона ночами плаче. – Ось коли будете у своїй квартирі жити, тоді й встановлюйте свої правила. А в моїй хаті буде так, як я вирішу!
Ліза не спала третю ніч поспіль. Аліса репетувала з одинадцятої вечора до четвертої ранку.
Життєві історії 0
– Що, хотіли приховати свято
Андрій із Дариною відзначали п’ятнадцяти річчя сімейного життя. Вирішили, що відзначать вдома у сімейному
Життєві історії 0
— Слухай, а давай покажемо йому, як це виглядає зі сторони? Хоче тебе “розвивати”, так? Тоді розверни ситуацію так, щоб він сам опинився на твоєму місці. Ганна насупилась: — Що ти маєш на увазі? Алла посміхнулася і, нахилившись до подруги, щось прошепотіла, ніби розкривала секрет: — Купи йому абонемент у філармонію. Ти ж знаєш, який він далекий від цього всього. Скажи, що це для його «душевного розвитку». Нехай відчує, що означає отримувати “не той” подарунок
На річницю весілля Ганна приготувала чоловікові подарунок. Вона ретельно готувалася на вечір. Прикрасила стіл:
Життєві історії 0
— А ти думала, я тобою задовольнятимуся? Ти вже стара. Втім, якщо хочеш, можемо залишити все як є. Щоб тобі в очах рідні не було соромно, — здивував чоловік. — Вітя, ти правда вважаєш, що я з тобою житиму після цього? Та ти негідник! Пара років і на тебе жодна жінка не подивиться. А я в будь-якому віці тільки краща буду
— Вітя, посидь зі мною на балконі! Такий місяць сьогодні… Гарний! — Наталка подивилася
Життєві історії 0
– Привіт, ну треба ж! – сказав Микола. – Скільки ж ми не бачились? Років двадцять? А я тебе впізнав. Одразу ж. Ні, спочатку не міг повірити, але почувши голос, зрозумів, що це ти поза всяким сумнівом. Марина! – повторив він із захопленням її ім’я
Вони стояли біля стелажа з консервами, коли до них підійшов якийсь чоловік. Він нишком
Життєві історії 0
– Я ж так і не робив подарунків своїй Валі. Все ніколи було. Та й пустощами це вважав. А ти дивися, Сергій готовий жити надголодь, аби радість доставити дружині. – Отже, і справді любить. А я сам люблю Валю? До весілля, здавалося, любив. А потім якось усе стерлося. Жили, як живемо. Згадати нічого. Одна метушня. Ех, життя-буття!
Семен Петрович ніколи не робив подарунків своїй дружині, з якою він щасливо прожив цілих
Життєві історії 0
– Мені що, шматка м’яса для матері шкода має бути? – Тобі ні! Ти його не купував й не готував! – А мені шкода, Вово! Бо до зарплати два тижні, а у нас у морозилці порожньо!
– Мені що, шматка м’яса для матері шкода має бути? – Тобі ні! Ти
Життєві історії 0
– Так. Іноді життя підкидає несподівані зустрічі, – подумала Рита
– Маргарита Олександрівно! – гукнув Риту начальник, коли вона йшла до ліфта. – Доброго

You cannot copy content of this page