– Сергію, – умовляла його Оксана. – Не йди! Нам дітей ще ростити треба. Ну, заради дітей не йди!
Сергій гордо збирав свої речі. Він йшов від дружини, з якою прожив 15 років.
-Я хочу зробити тест – якщо Даша справді моя – я заберу її. -Бери хоч зараз, бо плутається під ногами – набридло, годувати треба, одягати треба, я собі розслабитися часом не купую, щоб їй поїсти щось купити. Таке життя… Дай грошей, Мишко, га
Рита збиралася на роботу. Вона швидко приготувала чоловікові бутерброди, загорнула у фольгу і поклала
– Катерино, подумай гарненько! Навіщо тобі цей “заміж”? Ти що – зараз погано живеш? Дах над головою є, робота є. Що тобі ще потрібне? – Запитувала мати у своєї двадцятидворічної доньки
– Катерино, подумай гарненько. Навіщо тобі цей “заміж”? Ти що – зараз погано живеш?
– Значить вибирай, хто тобі дорожчий! Я, чи вона! Відвеземо її завтра в дитячий будинок і скажемо, що вона неврівноважена. А якщо ні, то з цієї квартири піду я! – Заявила дружина
– Юль, ми ж про все домовлялися. Їй потрібні не дорогі сукні, а любов,
-Андрію, ця дівка влізла в нашу квартиру з якоюсь метою. Не боїшся. Що, доки ми будемо на роботі, вона впустить сюди своїх спільників
Андрій та Юля прожили разом вже майже двадцять років. Дітей не нажили, але не
– Можна зрадити за секунду. Можна розтоптати довіру одним вчинком. Можна перекреслити все однією брехнею. Година, Андрію. Потім я зміню замки
Катя завжди пишалася своєю пунктуальністю. Навіть зараз, під’їжджаючи до будинку сестри на п’ятнадцять хвилин
Я винен перед тобою та перед Маринкою. Тож подумав, поговорив із батьками і… Іро, як ти подивишся на те, щоб переїхати?
-Приїхали, вивантажуйтесь! – водій зупинив вантажівку біля старої дерев’яної огорожі та заглушив двигун. Іра
–  У батьків? Ти у своєму розумі? Це взагалі нормально? Я сиджу сама на Новий рік, а ти там…
– Олено, слухай, а Артем сьогодні не зможе підмінити мене? Він начебто вільний, але
– Ти чого до мене чіплятись почала? Я тобі перейшла дорогу десь? – Та не чіпляюсь я. Просто кажу тобі правду і все як є, а ти ображаєшся
У чудовому настрої Марина йшла на роботу. З чоловіком удома все чудово, на роботі
«Коли ж тебе вже не стане?», – прошепотіла невістка біля мого лікарняного ліжка, не знаючи, що я чую і диктофон все пише…
– Коли ж тебе не стане? – прошепотіла невістка. Її дихання було теплим і

You cannot copy content of this page