Катя мила посуд і слухала, як Тимур розповідає телефоном другові про завтрашню рибалку. Говорив
— Ти все одно скажеш нам, де ті кляті папери! Ольга вся тремтіла. Незнайомець,
Ганна сиділа на краєчку дивана, ніби школярка, що чекає виклику до дошки. На столі
– Марино, зазирни в коридор, нікого немає? Тоді постав чайник та йди за списком
Усе почалося з гавкоту — різкого, відчайдушного, безперервного. Наче тривога набула голосу і вирвалася
— Ти сама сказала: «Роби, як вважаєш за потрібне». От я й зробив, —
— Ні, дякую, я не голодна, — Катя відсунула від себе тарілку з печеною
– Дівчинко, ти до кого? – Запитала я. – Я шукаю маму, ви її
У дальньому, найтемнішому кутку притулку для тварин, куди навіть світло від люмінесцентних ламп, здавалося,
Я не одразу помітила масивний конверт серед листівок, думала, чергова реклама. Але вдома, коли