– Навіщо ти подарував нашу дачу чужій людині? – Розгублено запитала дружина, випадково знайшовши документи
Я не одразу помітила масивний конверт серед листівок, думала, чергова реклама. Але вдома, коли
Ти? Королева випускного?! Та я тебе розчавлю, як таргана!» Але Ніна схрестила руки на грудях: «Побачимо». І пішла
Ніна відчинила двері школи й увійшла до довгого коридору, де світло денних ламп створювало
Одного ранку Джон працював у лісі, проводив заміри дерев. Раптом він зупинився, почувши пронизливе виття неподалік. Він кинув своє обладнання та інструменти й обережно пішов на звук
Звичайні люди зазвичай рідко заходять далеко в ліс, однак герой цієї історії – досвідчений
Баба Маша на прощання сказала Поліні: – У батька є дружина – Валентина. Вона буде тобі за матір. Ти її у всьому слухайся, не переч. По дому допомагай. – Тоді вона тебе любитиме. Крім батька, у тебе нікого немає, та й іншого будинку, крім батьківського, також немає. Але Валентина Поліну так і не полюбила
Мати пішла в середу вдень і веліла дочці на вулицю не висуватись. Коли Полінка
— Ганно Василівно, треба дівчинці далі вчитися. Такі світлі голови рідко трапляються. У неї особливий дар до мов, до літератури. Бачили б ви її твори!
Моїй доньці було три роки, коли я її під мостом знайшла в багнюці. Виховала
– Ну… Ви ж самі вирішили з’їхати, – відповіла мати. – Вас ніхто не гнав, а ви образилися…
– Доню, я тут подумала… А навіщо вам три кімнати? Вам і однієї, начебто,
– Пішов геть! – Микола роздратовано натиснув на клаксон. Пес навіть вухом не повів. Брудний, кудлатий, він лежав, поклавши голову на лапи, і дивився. Цей погляд несподівано нагадав Миколі його старого Тузіка – той теж умів так дивитися, наче бачив людину наскрізь
– Миколо Андрійовичу, у мене син у лікарні. Можна я сьогодні раніше? – А
– Квартира? Яка ще «твоя квартира»? – Мамо, ну дідуся. Він залишив її мені. Ти ще туди квартирантів пускала. Ти що, не пам’ятаєш? – розгублено спитала Аліна. – А-а… Та квартира. Так вона ніколи й не була твоєю, – невимушеним тоном відповіла Ірина. – Забудь про неї. Я її продала
– Квартира? Яка ще «твоя квартира»? – Мамо, ну дідуся. Він залишив її мені.
– Годі мені мучитись, – казав він пів року тому дружині Тамарі. – Ми, як старі живемо! Я ще не руїна, хочу пожити для себе! – А я що, заважаю тобі жити? – дивувалася дружина. – Не заважаєш. Але й не надихаєш
Олександр сидів на дивані в орендованій квартирі та намагався зрозуміти, як він додумався в
— Ти ж розумниця, Женечко, у тебе є свій дохід, ти не пропадеш. А ми старенькі… Де нам по орендованих кутках тинятись?
— А ось тут би шафа від нашої стінки стала, — мрійливо протягнула Маргарита

You cannot copy content of this page