І, нарешті, їхня мрія збулася! Василь виплатив останній платіж, а за три дні його не стало
Чоловіка Катерини, Василя, не стало несподівано. Здоровий чоловік просто одного разу не підвівся. Це
Дружина з характером…
– Вірочко, зроби все за найвищим розрядом, як ти вмієш, – хитро посміхався нетверезий
– Василю, це така несподівана пропозиція, – у голосі жінки звучала іронія. – Мені треба подумати! – Людо, не тріпай мені залишки нервів! Двадцять п’ять років прожили разом! Ти ще сумніваєшся?
– Людо, де мій паспорт?! – галасував Василь на всю квартиру. – Коротше, знайди
– Знаєте, часто проблеми, які виникають у шлюбі, мають фінансове начало. Навіть якщо ваша любов дуже міцна, але ви перебиватиметеся з води на хліб, відмовляючи собі у всьому, можуть виникнути претензії та недомовки
Так вийшло, що й у Віті, й у Олі не було батьків. Батька Віктора
– І чого ти з нею пораєшся? Якщо на квартиру розраховуєш, то дарма. Вона все одно синочку недолугому її віддасть. – І як ти можеш так говорити? – похитала Мар’яна головою. – Ми про живу людину розмовляємо, а не про мішок із грошима
У Раїси Сергіївни з родичів був лише недолугий син. Жив він далеко, маму не
– Як ти можеш кидати сина? – Засуджували подруги
Ганна залишила сина з чоловіком, бо йти їй було нікуди. Зарплата – дванадцять тисяч,
– Ну що, годувальнику, скільки привіз? – Дзвінкий голос свекрухи розрізав тишу передпокою, щойно Денис переступив поріг
– Ну що, годувальнику, скільки привіз? – дзвінкий голос Тамари Петрівни розрізав тишу передпокою,
– Ми вирішили подарувати батькам дачу. Прекрасний будиночок у селі. Михайло вже туди з’їздив і все подивився. У ньому можна жити цілий рік. Це я знайшов, а запропонувала все Ліда. Розумна в мене сестра. Батьки ж давно мріяли. Ну? Чого ти мовчиш?
– Валю, ми тут порадилися з братом і сестрою щодо свята батьків. У них
– Настю, ти з глузду з’їжджаєш! Тобі треба менше працювати та більше спати! Не вигадуй
– На що ти так довго дивишся? – Максим смішно поворухнув бровами. – Забула,
– Того літа… – він усміхнувся, гірко, сумно. – Я на сіножаті був, а ти… Та я ж тебе щовечора з цієї крамниці на руках носив! Я ж тобі цю теплицю ставив, щоб у тебе свої помідори були, не магазинні! Я ж… – Я все пам’ятаю, Вань, – перервала вона. Голос її був рівний і тихий. – Ти добрий. Але я не можу більше вдавати. Я його кохаю
У них був добрий, міцний будинок. З різьбленими лиштвами, які Іван сам випилював довгими

You cannot copy content of this page