– Мамо, ти серйозно хочеш забрати наші весільні подарунки? – Я хочу отримати свої гроші назад! Звідки ви їх візьмете – ваша справа. – Тетяно Вікторівно, – спробувала заперечити Настя, – але ж це не правильно! Весільні подарунки – це традиція! – Традиція – це віддавати борги! Гроші на стіл, будь ласка!
Настя гортала глянсеві журнали про весілля й уявляла себе в пишній сукні з триметровим
— Це мій дім. Не ваш сімейний готель. Ми з Мішею розлучилися, у нього нова сім’я, а ви тут все так, ніби нічого не змінилося?!
Таня перебирала документи в ящику письмового столу, намагаючись навести лад у паперах, що накопичувалися
– Ти пошкодуєш про це! Згорить твій будинок і бізнес до біса! І ти разом із ним. Нічого не буде! – Репетувала тітка
Тамара спекла малиновий пиріг. Запах уже поширився по всій їхній маленькій квартирі. Чайник видав
– А взагалі, його й справді треба здати в дитбудинок, то всім буде краще! Я не так це собі уявляла! Мені не потрібний такий онук! Це ганьба!
– У дитбудинку тобі саме й місце! – вирвалось у Надії Василівни. Рома різко
— Якби всі так ставилися до своєї роботи, світ був би зовсім іншим
— Ань, може, досить уже чекати принца? — з усмішкою сказала Олена, коли вони
— Не привозь своїх дітей до нас на літо, — сказала свекруха. Сухо, без привітань і без цих натужних «як ви там». Просто одразу — не привози
— Не привозь своїх дітей до нас на літо, — сказала свекруха. Сухо, без
– Якщо малюк буде на колишнього схожий – відмовлюся … дам життя і відмовлюся! – Безбарвним голосом сказала Лєра
– Все, люба, пізно ти схаменулася, тепер тільки чекати терміна, – підбив підсумок лікар,
Тоді Олена й уявити не могла, що веселі жарти про  сім’ю за кілька років перетворяться на важкі битви за особистий простір
Олена сиділа на кухні, машинально помішуючи ложкою остиглу каву, і думала: скільки років минуло,
— Розвалила родину, а тепер ще й на аліменти подала! — вигукнула свекруха
— Розвалила родину, а тепер ще й на аліменти подала! — вигукнула свекруха. Ольга
— Мамо, ти ж знаєш, які зараз часи, — зітхнула Ліза. — Усі тільки й чекають, як стареньких обібрати. — Та що ти, Ніна — золота людина! — Всі вони золоті, поки зуби не покажуть, — холодно відповіла донька
— Мамо, відкрий! Це я! Голос за дверима пролунав так несподівано, що Ольга Миколаївна

You cannot copy content of this page