— Це мій дім, — сказала я. — І нічого я вам продавати не збираюся
Коли мама пішла, я ще довго не могла звикнути до думки, що тепер усе
– Паша, але ж це твої батьки, не мої! Чому ти вирішив, що зіпхнути турботу про них на мене – гарна ідея? – Репетувала дружина
– Паша, але ж це твої батьки, не мої! Чому ти вирішив, що зіпхнути
— Ото як? Нечепура? Рабиня? Що ж, раз ви від мене так втомилися, мені тут нічого робити! — Алла говорила тихо, але твердо, не розраховуючи, що її хоча б хтось почує
— Як же набридло твоє скиглення! У нас буде хоча б одна вечеря без
– Валеро, мені наснився сон, – сказала чоловікові Галина, – мені та літня жінка сказала, що нам у село треба переїхати. Туди, де є церква…
– Валеро, мені наснився сон, – сказала чоловікові Галина, – мені та літня жінка
– Слухай, ти мене тут не звинувачуй у всіх гріхах. Сама знаєш, що Діма не прийняв тебе, а від тямущого мужика я відмовитися не могла. Як би я тебе виростила? Грошей зовсім не було, жодної допомоги
Маша спочатку в дитячому будинку весь час плакала. Вона стояла біля вікна і чекала
– Послухай, Катю, якби у світі існував орден, яким би нагороджували саму недолугу  дружину, він би дістався тобі! Знаєш, як ми з Галиною іржали над тобою, коли ти сама відправляла мене до неї, своєї подружки та моєї пасії
– Ти хочеш сказати, що здивована? – Усміхнувся чоловік, дивлячись на Катю. – А,
— Вася, шість йому, начебто. Ви вже врятуєте його, будь ласка. З Ваською я й поговорю, і кіно подивлюся, і взимку з ним тепліше. Знову ж таки, де я ще такого мишолова знайду? Ось і від змії мене врятував
Баба Аня звично змітала з підлоги розбиту чашку і продовжувала лаяти Ваську, знаючи, що
— Олено, тільки не гнівайся, але вас з чоловіком і донькою на весілля ми не кличемо, — заторохтіла Світлана. — У Дениса купа рідні, довелося урізати список
— Олено, ну не гнівайся на мою Олю! Дай грошей, прошу тебе! — благала
Мамо, дитинство минуло, і всі ці скарби жодної цінності не мають. Жити треба не минулим, а сьогоденням та майбутнім
Переїзд на нову квартиру – справа клопітна. Це всім відомо. Ось і Тетяна з
– Обіцяю тобі, Марійко… Я жодну жінку не пущу до нашої хати. До самого кінця залишуся вірним нашому коханню
Коли всі, хто прийшов попрощатися, розійшлися по хатах, біля свіжої могили залишився лише Федір.

You cannot copy content of this page