– Ти Тимуру маєш вдячною бути, що заміж тебе взяв! – Продовжувала говорити Емма Рустамівна. – Ти ж розумієш, що таких, як ти, з дитбудинку, не особливо розбирають
– Я тобі швидку викликала, тільки не надумай нікому розповідати, що тебе чоловік розфарбував!
– Ти все, що хочеш, можеш говорити, а я не дозволю обманювати мого сина! – продовжувала говорити свекруха. – Ти тут більше не живеш!
– Ну і що ти тепер ревеш? Так тобі й треба! – Лаяла Світлану
– Бач, панич який! Я їм, значить, іпотеку сплатила, думала, що вони тут бідують, а він ікру ложками жере! – Репетувала теща
– Бач, панич який! Я їм, значить, іпотеку сплатила, думала, що вони тут бідують,
Може, час трохи схуднути? Ну навіщо тобі вечеря? Віддай мені котлетку
— Анечко… ну просто подумай, — сказав Льоша, відсуваючи від Ані тарілку з котлетою
Ми приїхали і побачили дуже стару хату, вона була в жахливому стані. Поруч дві стайні. Лише уявіть Ліда Михайлівна досі тримала корову й курей, а ще власний город
Коли син привів Надю – я так здивувалась. Зовсім проста дівчина, така скромна в
Побачив конверт, прочитав на ньому: “Моєму синові Олегу”. Відкрив і побачив листа, написаного матір’ю
Наталя прийшла з роботи, її зустріла старша донька Оля: – Привіт мамо. Сьогодні ти
– Я тобі нічого не винен, тому маю право сам вирішувати, як мені жити далі! Збирай валізи, і на вихід! – Заявив Валентині чоловік після двадцяти семи років спільного життя
– Я тобі нічого не винен, тому маю право сам вирішувати, як мені жити
– Ось коли я житиму на ваші гроші, тоді й вказуватимете мені, на що їх витрачати, й на чому економити! – Відрізала невістка
Варвара смажила картоплю, коли за спиною почула голос свекрухи: – Варюша, ти багато олії
– А ви думали про свою онучку, коли машину в нас забирали , на яку ми з Ромкою накопичували, відмовляючи собі у всьому? Я ж вам вірила! Ми з Лізою проживемо й без цієї машини. І без “родичів”, які у скрутну хвилину штовхають у спину…
– Якщо ти мене не відпустиш до Києва, то ти – погана мати! –
– Ненавиджу! Все життя мені зіпсував! Краще б я тебе в дитбудинок здала…
– Ларисо, доню, прошу тебе, не роби цього! – плакала Інна Петрівна. – Він

You cannot copy content of this page