– Що ти наробила? Я ж ніс його вам із сестричкою…
Микола з Аліною дружили. У школі сиділи за однією партою. Швидко пролетів семестр восьмого
– Ви станете бабусею не раніше, ніж ваш син почне заробляти більше за мене, буде здатний побудувати житло і утримувати дружину з дитиною хоча б якийсь час. А у вашому гостинному будинку, шановна Тамара Іванівно, ноги моєї більше не буде
Все почалося з сварки зі свекрухою. Тамара Іванівна хотіла не лише все знати про
– Вона ж урятувала мого синочка, – прошепотіла Марина. – Ваша Лада
Ганна Степанівна не могла зрозуміти, чому всі сусіди дивляться на неї так, ніби вона
Сусідський Андрій став ріднішим за власного сина…
Олександра Петрівна стояла біля вікна та дивилася, як у дворі паркується знайома синя “Лада”.
– Та гаразд, що тут такого! – засміялася сестра. – У Аліни з Мишком класна домовленість! Або вона працює, а по будинку все навпіл ділять і няню наймають, або вона вдома сидить, але отримує «зарплату» за господарювання та догляд за дітьми. Справедливо ж?
Аліна розставляла останні тарілки на столі, коли у двері подзвонили перші гості. Будинок сяяв
– Можеш називати мене татом, – одразу заявив Микола
– Мамо, ти знову вирішила стати на його бік? – Олеся стояла прямо перед
– Салати із майонезом? Риба у клярі? Людмило, я звичайно перепрошую, але ви хоч щось чули про здорове харчування? Все-таки у нас дитяче свято… – з усмішкою питала сваха
– Синку, а я думала, ми у нас на дачі день народження Владика відзначимо.
Давай просто доживати. Одягу в шафах повно старого, на морі ми років десять тому були й добре, годі вже. А на їжу нам і так достатньо. Гаразд, давай, наливай свій борщ
Останнім часом чоловік Ганни Павлівни Микола Іванович ходив якийсь стурбований. – Що він задумав?
– Так. Ось які діточки стали, мої внучки, правнучки. До бабусь лише за вигодою
Гості приїхали до Зіни зненацька. Тільки вчора були син з невісткою без попередження, а
– Ви думаєте лише про себе, Валентино Петрівно! Ми з Дімою живемо серед старих, чужих меблів! А ви шикуєте! Змінюєте все у квартирі, навіть не подумавши про нас! Хіба так повинна робити мати? – Олю, про що ти говориш? – Ви повинні були нам купити меблі! А не собі! Нам вони потрібніші, ми молоді! А ви вже своє пожили!
– Двадцять років я жила для інших, Надю! Двадцять, уявляєш? – Валентина сумно подивилася

You cannot copy content of this page