– Дитина у вас гарна, самі ви теж дуже вродлива. Чого ж у дитбудинку забули? – із засудженням у голосі запитав водій
Таксі шелестіло шинами мокрою від осіннього дощу дорогою. Літній водій неквапливо вів машину знайомими
-Я дивлюся, Віка у вас тут як тваринка живе. Ви її й годуєте відповідно. А в чому винна дитина? У тому, що ти загуляв від дружини? Хоча я тепер розумію чому!
Маленька Віка, щоб її ніхто не помітив, потихеньку спостерігала за тим, як батько заводить
– Ця квартира Віктору від рідної бабусі дісталася, коли тебе ще й близько не було. А ти тепер мужиків туди водиш… – Нікого я не воджу, ви ж знаєте. – Звідки я знаю? Я ночами за тобою не підглядаю, цього ще не вистачало
– Ви, мабуть, посварилися тоді, ось він тебе й покинув. Відчувало моє серце, що
– Не чекала я від тебе такого, дочко! Я, звісно, ​​розумію, що гроші важливі. Але іноді все-таки треба поступитися. Тим більше не для сторонніх людей – для рідні
За тиждень до Нового року Уляні зателефонувала мама. – Уля, привіт! Як ваші справи?
– Знав я, що ти, Петя, каламутна людина, але не настільки ж! Позорище яке! Як це ти додумався з вдови вигаданий обов’язок вимагати? І синочка навчив
Михайло Андрійович зовсім трохи не дотягнув до пенсії. Менш як рік. А в них
Дверi грюкнули, i квартиру огорнула тиша. Анна довго не рухалася. В головi крутилися його слова: «Я ж для тебе стараюся»
— Аню, ну ти ж сама бачиш, яка зараз ситуація, — Максим сидів на
Ніна Петрівна стояла посеред новенької однокімнатної квартири й намагалася зрозуміти, куди зникли останні тридцять років її життя. Здавалося, лише вчора вони з Віктором переїхали у простору трикімнатну квартиру, а тепер від тієї щасливої епохи залишилися тільки фотографії в альбомі та ваза, подарована на срібне весілля
Ніна Петрівна стояла посеред новенької однокімнатної квартири й намагалася зрозуміти, куди зникли останні тридцять
— Це план. Продамо їхню квартиру й нашу, купимо шикарне житло для нас із тобою. А їм… кімнати в гуртожитку вистачить
— Максе, подивись, знову якісь записи на диктофоні, — Анна простягнула телефон чоловікові, який
– Ти чого сидиш, готуй обід! – Видала свекруха, але відповідь Лєри здивувала усіх
– Ти чого сидиш, готуй обід! – вигукнула Галина Іванівна. – Та з чого
Запитання залишалося відкритим: чи варто ламати себе заради чужої думки?
У квартирі на п’ятому поверсі будинку №12 на Вишневій вулиці пахло корицею та тривогою.

You cannot copy content of this page