— Ми ж із тобою домовилися, що до тридцяти років дітей у нас не буде. Треба спочатку стати на ноги та створити фінансову подушку безпеки. — Та я то все розумію. Але мама… вона постійно наполягає на своєму. Хочеш посварити чи що нас, не зрозумію…
— Я вчора сама бачила, як твоя «бідна» мама бадьоро крокувала алеєю з подругою,
– Аню, а ти чого на хрестинках онука не була? – запитала зовиця. До кінця дня я змінила замки та виставила їхні речі
– Аню, а ти чого на хрестинках онука не була? Я стояла посеред кухні.
«Наталочко, ти погладшала?». «А чому в тебе зарплата не зростає?». «Олеже, може, дружині час кар’єру робити, а не просиджувати в конторці?». Згадала, як Ігор одного разу при всіх сказав, що Наталя «прилипла до брата, щоб пожити його коштом». Олексій тоді промовчав, не заступився
Наталя витирала підлогу в коридорі, коли телефон задзвонив утретє за ранок. Людмила Сергіївна. Знову.
— Я не зрозумів, ти мене не чуєш? Жерти давай, Марин, я з шостої ранку на ногах
— Ну що, наклацалась на сьогодні? — голос Сергія з коридору був грубим, просякнутим
— Віть, це дуже дорого, — обережно почала Лілія. — Може, варто було вибрати щось простіше? — Мама заслуговує на хороший телефон, — відрізав Віктор. — Вона все життя мене ростила сама. Я просто хочу віддячити. — Я розумію, але сорок дві тисячі п’ятсот… — Лілю, ну досить, — скривився Віктор. — Гроші ж спільні, правда? Чи я щось не так розумію?
Лілія прокинулася від того, що чоловік Віктор голосно розмовляв телефоном на кухні. Голос звучав
– Валентино Степанівно! А ми вас не чекали! Але попереджаю одразу, що качати права пізно! Квартира належить Ігорю. Ваша дочка тут більше не живе, – усні домовленості до справи не підшиєш. Тож прошу очистити приміщення, у нас ремонт
У затишній кухні старої трикімнатної квартири пахло свіжозавареним чаєм з бергамотом та домашнім печивом.
– Нехай квіти коханці дарують, – сказав чоловік, спокійно дивлячись мені в очі. – А я й так тебе утримую…
– Коханий, а ти пам’ятаєш, який завтра день? – Так-так, пам’ятаю. Потрібно показники за
– За щедрість сина! – Підніс тост свекор. – Щедрість сина? – Здивувалася невістка. – Тоді відкриваємо банківські програми, та скидаємося по сім тисяч гривень за цей бенкет! – Викарбувала вона
– Викладайте пакети прямо на обідній стіл, – скомандувала Рената кур’єру, розписуючись у планшеті.
— Маринко, не влаштовуй сцен при людях, — Валентина Сергіївна поклала свою важку руку мені на плече. — Ми ж сім’я. Яка різниця, на кого оформлена квартира? Головне, що вона залишається в родині. А мені так буде спокійніше. Я ж літня людина, мені потрібна впевненість у завтрашньому дні. Літня людина? Валентині Сергіївні було п’ятдесят вісім років, вона працювала головною бухгалтеркою у великій фірмі та заробляла вдвічі більше за нас з Ігорем разом узятих
— Підпиши тут, і ми одразу поїдемо до нотаріуса оформлювати дарчу на мою маму!
Син та донька з’явилися здоровими і вчасно. І ось тут Наталя вперше зрозуміла, що означає фраза – “я не уявляла, як це буде”
Рік тому Наталія взагалі не збиралася заміж. Ще в університеті вона говорила подругам, що

You cannot copy content of this page