-Нормальний мужик, треба брати, – продовжувала нашіптувати Лариса. -Нормальний, мабуть. Але не подобається він мені, – якось невпевнено відповіла Тетяна. -Не подобається? – запитала Лариса. – Таню, тобі, між іншим сорок пʼять вже! Не дівчинка вже, а все носом крутиш
-Таню, та він же очей з тебе не зводить. Дивись, дивись, – шепотіла Лариса,
-Я хочу попросити тебе, не називай свого батька «татусем» прилюдно. Зрозуміла? Вдома – можна, при людях – не можна. -Чому? – здивовано захникала дівчинка. – Потім все дізнаєшся, ще трохи підростеш
Свого батька Віра пам’ятала з раннього дитинства. Він приходив до неї, грав із донькою,
– Іду я Зіна. Зовсім йду. Розумієш Зіна, втомився я. Від тебе втомився. Адже з тобою навіть поговорити нема про що. Адже в тебе, що не розмова то про дітей, а якщо не про дітей так про роботу, а якщо не про роботу так про город. А я може хочу, просто до душі поговорити. Наприклад про картину яку, чи про книгу. А в тебе завжди одна розмова, скільки капусти треба наготувати щоб на всю зиму вистачило борщі варити.
У Зіни почалася так звана чорна смуга. Щоб вона не робила, все йшло не
Тепло, яке залишилось…
– Мамо, ти повернешся швидко? – тихо запитала Марічка, міцно стискаючи край старенької хустки.
– Тобі ніхто й не пропонує! Квартира буде твоїй сестрі, ти просто грошей дай
– Христино, мені сьогодні дзвонила твоя бабуся. Що там у вас відбувається? – Тобі
Заробітки, – це гроші. Сім’я, – це майбутнє! Не схибте у виборі…
Марія ніколи не думала, що її життя розділиться на «до» і «після» одного дзвінка.
– Знаєте що? Ідіть ви звідси краще самі, поки мій чоловік з роботи не прийшов. А то він гратися з вами не буде, так додасть прискорення, що вас тут за хвилину й поряд не буде
Весь останній тиждень десятирічна Лєра жила в очікуванні дива. У п’ятницю у мами останній
«Які це ще булочки дзвонять нам о другій годині ночі?» – подумала вона
Ірина б нічого не запідозрила і жила собі тихо і мирно, якби не дивний
Ліда відчувала себе служницею у власному будинку, причому нелюбою служницею. Все крутилося тепер довкола Лізи. -О, який у мене царський сніданок, – задоволено усміхався Борис, переводячи погляд від дружини у шовковому пеньюарі до невістки у шортиках
-Мамо, я одружуюся. Ромі було тільки 19 років. -Куди тобі одружуватися, – сплеснула руками
– Слухай мене уважно, – сказав він тихо, майже спокійно, і цей спокій був гіршим за будь-який крик. – Сестра в мене одна! Вона у скрутній ситуації. Я їй допомагаю. Це називається – сім’я. Ти розумієш це слово? – Я твоя родина, Вадиме! – Ти моя дружина. Це інше
– Людо! Каву мені зроби! І бутерброди, тільки не з цією твоєю ковбасою, нормальну

You cannot copy content of this page