– А все ж таки добре мати дачу, особливо, як у нас. Буквально у межах міста.
– Мишко, це не дача, це наша домівка. У межах міста? Ти трохи перебільшуєш.
– Марійко, це все дуже добре. Від міста близько, до роботи десять хвилин.
– Якщо заторів немає.
– Тобі це не загрожує, ти працюєш із дому. До речі, тут інтернет працює крутіше. І повітря чисте, природа. Ділянка, сад. Який твій тато молодець, зумів зробити все з розумом.
Батько Маші розлучився з її матір’ю давно. Що вони не поділили, було невідомо, але тільки після розлучення він повернувся в старий будинок своєї бабусі.
Спочатку просто жив, а потім розпочав будівництво нового будинку. Їздив працювати на північ, а між вахтами кипіло будівництво. Казали, що він заробляє там величезні гроші.
Будинок збудував, усе облаштував і навіть машину купив. При цьому він не забував і про аліменти, і спілкування з донькою.
Хвороби ніхто не чекає. Трохи не доживши до п’ятдесяти, він пішов із життя. Єдина дочка отримала спадок: будинок, машину, і невеликий рахунок у банку. Марії тоді було двадцять вісім, вона була одружена, доньці чотири роки.
Пів року минуло у боротьбі з родичами.
Мишко та Марія переїхали в будинок одразу після вступу у спадок. Маленька Оленка раділа усьому, – еревам, квітам, метеликам, птахам. Дідусь навіть гойдалки для неї зробив, доки був живий.
Марії подобалося взагалі все. Вона не очікувала, що її батько був таким умільцем. Виявляється, він будував подібні будинки на півночі, – будинки, лазні, дачі, гаражі. Ось і на їхній ділянці було все.
В перший же тиждень після переїзду приїхала мати Марії з вітчимом. З ними була їхня молодша дочка Юля з чоловіком і однорічною дитиною.
– Хто ж знав! Простір, краса. А сварка у нас через цей будинок і була, тобто через старий. Не хотів він його продавати.
– Через будинок?
– Так, він тоді й поїхав сюди. Я думала повернеться, а він подав на розлучення. Тобі було шість тоді. Ти все поривалася до нього їхати.
– І не можна було знайти компроміс?
– Не можна. Натомість у мене ще одна дочка, а в тебе сестра. Ми не просто так приїхали. Будинок великий, затишний.
– Ми з Аркадієм давно про дачу мріяли, а у Юлі квартира зовсім маленька, батьки чоловіка розщедрилися лише на крихітну студію. Там стіни, як картонка. Виділяй кімнати, ми надовго. Речі Аркадій доставить другим рейсом.
– Які речі? Чиї?
– Усіх. Юля переїде сюди, а ми їй допомагатимемо, – дитина ж маленька. Їхню студію здамо, гроші не зайві. Всі разом житимемо. Ти ж моя дочка.
– Я твоя дочка, але Юля до цього будинку не має жодного стосунку. Мій батько – не її батько, її батько Аркадій. У гості на день, два, – але не більше. А із такими заявами більше не приїжджайте.
– Батько, не батько! Багато ти розумієш. Твій батько тобі не батько. Парубок, що проходив повз.
– Що?
– Те! Тому і ти не маєш жодного відношення до цього будинку. Він не був твоїм батьком. Не був! Твій батько Аркадій, але ми тоді з ним розійшлися, розбіглися, а цей Павлик підвернувся.
– Але ж я Марія Павлівна.
– І що? Це всім було вигідно.
– Усім?
– Звісно всім. Павло платив аліменти, а коли повернувся Аркадій, то в нього вже будівництво кипіло. І ось результат – будинок.
– Ми могли б ще тоді видати таємницю, але тоді б і будинку не було. Тож це і наша заслуга, – моя та твого батька Аркадія. Можеш тепер сміливо називати його татом.
– Він мені не батько. Чому ви відпускали мене до чужого чоловіка? На вихідні, на канікули, на все літо? Чому, коли він був мені ніхто?
– Що ти за така мати? Знала й відправляла. Що за батько, якщо дозволяв своїй дочці жити з чужою людиною під одним дахом?
– Павло вважав тебе своєю дочкою, це було безпечно.
– Так, мені з ним було безпечно та комфортно. І Мишка він прийняв, як сина, Оленку любив. Дід із нього був найкращий.
– Він самотній був, ось і намагався.
– Він не намагався, він любив нас!
– Любив, але ти не його дочка. Скільки разів пояснювати? Ти дочка Аркадія, а він парубок, що проходив повз. Збудував будинок і молодець, що пішов швидко, місце звільнив.
Весь цей час Михайло слухав мовчки, свекруха завжди знаходила грубу відповідь, якщо він встрявав у розмову.
На її думку, зять повинен мовчати, коли теща говорить. Якщо теща вирішила, то заперечувати це не можна. Михайло вийшов, але швидко повернувся.
– Маріє. Я думаю час розкрити правду.
– Правду? Яку ще правду? – обурилася теща.
– Ту саму, мамо, що ти мені зараз розповіла. Мій батько давно знав, що я не його дочка. Мені було дванадцять, пам’ятаєш? Я тоді сильно поранилася катаючись на велосипеді.
– Навіть довелося переливання робити. Тоді тато й довідався, що не є батьком. А потім уже аналіз зробив. Ось результат. – Марія розгорнула перед матір’ю папір.
– Ось тут чорним по білому написано, що ймовірність батьківства прагне до нуля. Він виду не показав, аліменти платив, мене любив. І я про це теж дізналася, лише трохи згодом. Твоє зізнання запізнилося. Мій батько Павло, а ніякий не Аркадій.
– Ні, Аркадій батько. Юля сестра. Я мати. Ми ж сім’я!
– У мене був батько, є сім’я, але, на ваш жаль, моя сім’я зараз складається з трьох людей, – я, Мишко та Оленка. Біологічний тато і ти, мамо, вже не моя родина. І ще! Павло нічого вам не винен, він чужа людина для вас.
– Так, парубок, що проходив повз, як ти висловилася. Тільки він не пройшов повз мене. Не відкинув, не покинув, коли дізнався. То був наш маленький секрет. Він мій тато, мій улюблений тато!
– Що?
– Якщо в гості, то ласкаво прошу, а з речами не треба. Цей будинок належить лише моїй сім’ї, а ви туди не входите.
– Що?
– Ви їдете, чи питимемо чай?
– Чай?
– Мамо, з тобою все добре?
– Добре. А ось ти позбавляєшся своєї сім’ї, рідного батька, матері та сестри!
– Я зрозуміла. Тоді прощвайте!
Гості поїхали, – не вийшло. Мати ще пів року намагалася довести право на будинок усієї родини. Адже це вона намагалася, обманювала Павла, все добре вигадала. А Марія виявилася меркантильною, – все собі забрала…
Як вам вчинок матері? Залишайте свої думки в коментарях, ставте вподобайки!
