У дитинстві я намагалася заслужити увагу батьків, отримати їхню похвалу, але навіть якщо мене і хвалили, то все одно порівнювали з сестрою. Типу, ти молодець, але до сестри все одно не дотягуєш.
Я добре вчилася – Наташа вчилася краще, та ще й олімпіади виграє. Я допомагала по будинку – у Наташі виходить краще, вона акуратніша та уважніша.
Не сперечаюся, сестра справді красуня, активістка, розумниця та господиня, але мені так хотілося, щоб і на мене звернули увагу.
Через те, що батьки постійно порівнювали нас із сестрою не на мою користь, Наташа спілкувалася зі мною зверхньо, не вважала за потрібне зайвий раз спілкуватися, а я й сама не рвалася. Сестра була для мене постійним подразником.
Наше суперництво тривало доти, доки я не закінчила університет. Наташа старша за мене на чотири роки, тому в рік, коли я закінчувала універ, сестра виходила заміж.
Їй на закінчення університету батьки подарували путівку на море, а мені не подарували нічого, бо збирали гроші на весілля сестри. Було прикро, але очікувано.
– Ось ти заміж зберешся, ми й тобі на весілля відкладатимемо. Якщо зберешся, звичайно, – сказала мені тоді мама.
Першим поривом у мене було брати свого хлопця за руку і тягти до РАГСу, а потім постаратися якнайшвидше народити, щоб хоч у цьому обійти сестру.
Але мій хлопець покрутив пальцем біля скроні та запитав, як довго я ще змагатимуся з сестрою.
– Ти розумієш, що вона просто живе, як хоче, а ти за нею біжиш і постійно спізнюєшся. Навіщо це тобі? Я не проти весілля, але не для того, щоби щось довести твоїм батькам.
Спочатку була образа, істерика, а потім я заспокоїлася, подумала і зрозуміла, що він має рацію. Я можу хоч через голову стрибнути, батьки все одно скажуть, що в Наташі вийшло б краще.
Не відразу, але я перестала змагатися із сестрою та намагатися стати для батьків краще. Вже не бігла спотикаючись, щоб щось для них зробити, бо це все одно не змінювало їхнього ставлення до мене. Я як була другою, невдалою копією сестри, так і лишилася.
Я почала рідше дзвонити, писати, проявляти ініціативу. Мені здається, що батьки цього навіть не помітили. Але мені це було вже не так важливо.
Коли ми з моїм хлопцем вирішили одружитися, я покликала батьків на весілля. Обіцяних грошей, звичайно, я не отримала, бо Наташа була в положені, всі гроші тепер йдуть туди, але я нічого не очікувала, тож і не засмутилася.
А ось фраза мами, що у Наталки весілля краще було, зайвий раз підтвердила мої думки, що сестру мені не переплюнути, в очах батьків точно.
І я рада, що весілля ми робили таке, яке хотіли самі, а не таке, щоб обігнати сестру. Тож задоволення я отримала.
Але мамі я нагадала, що Наталці на весілля вони дали пристойну суму грошей, а ми з чоловіком збирали самі. Мама замовкла і більше цю тему не порушувала. Чомусь після цього я остаточно заспокоїлася.
Нещодавно мама дзвонила та просила приїхати допомогти їй зробити генеральне прибирання квартири. Раніше я б побігла, щоб мама мене похвалила, можливо, навіть сказала б, що я краще за сестру впоралася.
Але зараз я відмовилася, сказавши, що в мене вийде явно гірше, ніж у Наташі, тому я не засмучуватиму маму зайвий раз.
Якби я раніше зрозуміла, що не треба бігти за сестрою, моє життя було б набагато щасливішим. Але яке ж щастя, що я усвідомила це хоч би зараз.
