А на скільки важлива любов, повага, тепло й елементарне спілкування між двома все ще начебто коханими людьми? Відповідь очевидна це найважливіше що має бути у них.
Здається у своїй парі, сім’ї я це втрачаю. Живемо з хлопцем майже 1,5 року. За цей час були роботи вахтою, не бачилися по 2-3 місяці. Але зараз ми знову разом, але щастя як такого я не відчуваю.
Ми по собі обидва спокійні, вже через чур я б сказала. Він занадто багато мовчить, як на мене і часом це сильно дратує і пригнічує. Прийшовши додому я не можу просто поговорити з ним. Стає абсолютно не цікаво, і здається нас нічого не об’єднує крім як оренда квартири.
Ми не так часто сваримося, але в такі моменти він пропонує розійтися роз’їхатися. Стало бути логічно мені думати що він цього чекає і бажає. Але в примиренні він начебто не надає цьому значення і говорить що кохає, що я найдорожча йому людина (з його родиною у нього стосунки не найкращі).
Звикла до того що у нього періодично бувають такі моменти, я б назвала депресії або як це називають “втеча в печеру” коли потрібно побути на самоті. Але якось вже й часто і затяжним стало це.
Його майже не хвилює близькість в нашому молодому віці, це стало вже рідкістю, раз в тиждень здається це не нормально, з урахуванням того що на роботі завантаженості ні у нього, ні в мене немає.
Про це сказала йому, він ніби й намагався виправити ситуацію, але ж чому сам не є ініціатором. Невже сам не помічає, чи не хоче.
Тепер з’явилася нова фішка, коли щось прошу допомогти або ставлю питання він став морозитися. За кілька разів питаю (просту банальщину). Чому мовчиш. Так починає дратуватися, що мені від нього потрібно? Просто щоб відповів і почув мене.
В черговий раз сварка через дрібниці й пропозиція роз’їхатися.
Я в цей раз не лила сльози з проханням пояснити чому так говорить. Просто роблю висновки, що людина дійсно цього хоче. Або як ще розуміти?
Взагалі не знаю чи має сенс підтримувати такі стосунки в яких відчути почуття тепла можу лише бувши пухнастою кішкою яка треться біля його ніг, ніби випрошуючи.
