Коли мій син одружився, я дуже раділа, адже він моя єдина дитина і я завжди бажатиму йому тільки найкращого. Свою невістку я знала. А ось зі сватами познайомилася лише на самому святі. Не питайте, так вийшло.
Загалом нормальні люди. Він – чоловік видний, спокійний. А вона теж здалася мені непоганою людиною. Але при розмові вона весь час хотіла показати себе хитрою і трохи шахрайкою. Бувають такі люди.
Через якийсь час мій сват, на жаль, віддав Богові душу. Не від хвороби, а від нещасного випадку – потрапив під машину.
Мені було щиро шкода невістку і сватю, яка так несподівано стала вдовою. Син теж промовляв прощальну промову на поминках, адже вони з тестем були добрими товаришами: і на рибалку разом їздили, і на сплави.
Я думала, моя сваха швидко знайде собі нового чоловіка. У мене вона спершу викликала саме таке враження. А що, живе у місті, одна. Ще не така стара, шістдесяти нема. Можна було б підшукати якісь варіанти. Хоча, хто її там знає.
Суть у тому, що кілька років вона продовжувала жити, як жила, а потім раптом захотіла переїхати.
Наші діти давно вже мешкають у місті. Я народилася в селі і чудово тут почуваюся. Хоча вже як із десяток років наші місця прийнято називати передмістям. Асфальт тут не такий доглянутий, а мобільна мережа буває пропадає. Зате дихається легко, є своя земля, і господарство також є. Те ж село, тільки комфортніше.
Ось у це село мама моєї невістки переїхати і зібралася. Спершу питала, вибирала, який будинок краще. Ну я й сказала, що неподалік мене, кілометра півтора, люди продають житло. Там і до річки близько. І до автобусної зупинки, щоб у місто їздити. Та й магазин біля тієї зупинки є. Гарний варіант.
Питається, хто мене тільки за язик тягнув? Послухала сваха мої поради і переїхала жити до мого рідного села. Син допоміг перевезти їй деякі речі, навіть я там була. І тільки тоді побачила, яка моя сваха невміха.
Я старша за неї, але ще в змозі занести деякі речі в будинок. А вона вже при виході з машини поводилася так, ніби зараз знепритомніє.
Далі більше. У мене є мобільний телефон, яким я спілкуюся з сином, дивлюся новини, загалом, користуюся. Сваха якось попросила номер телефону про всяк випадок, раптом що. Ну я й дала.
Я не знала, до чого це приведе. А дзвонила вона до мене з приводу. Де води набрати, де що купити, а чи не страшно вночі ходити, а як лампочку вкрутити. Відразу видно: чоловік у хаті був господарем. Царство йому небесне.
Незабаром вона вивчила дорогу до мого будинку і почала приходити в гості. І без гостинців не йшла. То огірків із помідорами нарве, то яблук. Кабачки брала, не соромлячись. Кріп, петрушку. Навіть пучок базиліка, який я засіяла просто на пробу, подивитися, як зійде. Ще взяла кілька банок консервації.
Спочатку я на це дивилася крізь пальці: міська, що з неї взяти. Але потім її нахабство почало дратувати.
Випадок, який мене завів, був нещодавно: я поверталася з ринку до себе додому. Іду стежкою і помічаю чиюсь до болю знайому п’яту точку на своїй ділянці.
Дальше більше. У мене є мобільний телефон, яким я спілкуюся з сином, дивлюся новини, загалом, користуюся. Сватия якось попросила номер телефону про всяк випадок, раптом що. Ну я й дала. Я не знала, до чого це приведе. А дзвонила вона до мене з приводу. Де води набрати, де що купити, а чи не страшно вночі ходити, а як лампочку вкрутити. Відразу видно: чоловік у хаті був господарем. Царство йому небесне.
Незабаром вона вивчила дорогу до мого будинку і почала приходити в гості. І без гостинців не йшла. То огірків із помідорами нарве, то яблук. Кабачки брала, не соромлячись. Кріп, петрушку. Навіть пучок базиліка, який я засіяла просто на пробу, подивитися, як зійде. Ще взяла кілька банок консервації. Спочатку я на це дивилася крізь пальці: міська, що з неї взяти. Але потім її нахабство почало дратувати.
Випадок, який мене завів, був нещодавно: я поверталася з ринку до себе додому. Іду стежкою і помічаю чиюсь боляче знайому п’яту точку на своїй ділянці. Підходжу і спостерігаю, як моя родичка без жодного сорому спокійно збирає весь мій урожай. А я люблю зелений горошок. Спостерігаю за ним, щоб дозрів, не зіпсувався. І уявіть, як дивитись, як його поспішно рвуть, поки тебе немає вдома.
— Здрастуйте, Ірино Костянтинівно! Як справи? Що нового?
Сваха швидко стрепенулась і одразу ж піднялася на ноги. Я відчувала, що вона була не готова до нашої зустрічі, але вигляду ця жінка зовсім не подавала.
Натомість вона щось швидко пробелькотіла про сережку, що загубилася. А кульок, залишений тут же, на землі, був ніби зовсім ні до чого.
І як би мені не хотілося переводити нашу розмову в конфліктне русло, хоч би як свербіло висловити їй все, що я думаю, я стримувалася. Адже це родичка. Мати моєї невістки. І вона може наговорити дітям про мене всяких небилиць. А хитрі люди вірять охочіше, це всі знають. Що ж, тоді і я наважилася схитрувати.
— Ой, люба. Я допомогла б вам, якби могла. Та ось руки зайняті. А я з ринку йду, сил немає, падаю просто. Ви тільки обережно. Там у мене десь горошок ріс, солодкий, я вже не бачу без окулярів. То я його від кротів посадила. Він з отрутою в мене. Кроти приходять, тягнуть горох до себе в яму, і всі там труяться. Тому й решта врожаю хороша. Терпіти не можу кротів.
Після цих слів Ірина Костянтинівна якось зблідла. А я, пославшись на втому, пішла додому. Так і розійшлися швидко. Я до себе, а вона до себе.
Потім я, звичайно, сходила до того місця. Кульок з горохом лежав там же, недоторканий. Ех, міські. Які ж ви наївні, слово честі. Але хоч порадувала мене родичка.
Через пару днів мені подзвонив син і мимохіть згадав про цей випадок. Крізь смішок він порадив мені поставити опудало від кротів. Воно, мовляв, допомагає краще.
На що я йому відповіла, що стільки часу минуло, а їх не видно. Мабуть, спрацювала моя отрута. І врожай, отже, ціліше буде.
Люблю свого сина. Добре, що він у мене теж не дуже міський. Знає, що кроти люблять, а що ні.
