Пішов на побачення з двометровою дівчиною з жалю

Коли я вчився в десятому класі, у нас з’явилася новенька. Раніше в нашій школі не навчалася. Новенька  була двометрового зросту.

Провчилися вже півроку. І якщо ми продовжували спілкуватися своїми маленькими компаніями, які утворилися ще з початкових класів, то новенька була одна. Друзів вона не завела.

На 14 лютого у нас в школі працювала своя “Валентинова пошта”. Майже всім дівчатам дісталися валентинки.

Однією з тих, хто не отримав жодної валентинки, була новенька. Вона не була потворою або дурною, просто дуже високою.

Так шкода її стало. Після уроків я підійшов до неї і запропонував її довести до її будинку.

Велику частину часу мовчали. Розговорилися тільки під кінець. Вже на порозі вона запитала, чи хочу я ввечері погуляти. У мене були інші плани, але я їх відклав. Чому б не провести з нею вечір ?!

Ми гуляли по парку, забрели в сторону глухих хащів. Знайшли лавку біля річки. До ночі сиділи на ній, розповідаючи смішні байки.

Це було класно. Додому я вже повернувся іншою людиною. Серце виривалося з грудей. В ту ніч я не зміг заснути – думав про неї.

Вона виявилася не такою, якою звик бачити її в школі. Весела, з хорошим почуттям гумору. А як від неї пахло! Запах вишні і кокоса. Аромат її парфумів зводив мене з розуму.

Ми так часто стали проводити час разом, що наші оцінки поповзли вниз. Як ми взагалі змогли довчитися нормально в школі – таємниця.

Після школи вибрали один університет, щоб не розлучатися.

З тих пір пройшло більше десяти років. Разом. Щасливі.

Любіть одне одного і менше звертайте уваги на зріст, вагу, колір волосся, розріз очей … Шукайте свою половинку, а якщо знайдете – утримуйте.