Після 24 лютого мій син першим пішов до лав добровольців захищати Україну неньку. Навіть мої з невісткою вмовляння не допомогли. Не переконала і маленька дитина. Тож я перевезла невістку з малям до себе. На мій подив, Іра виявилася зовсім іншою людиною, ніж я її собі уявляла, це вже стало для нас проблемою

Після початку повномасштабного вторгнення мій син першим пішов до лав добровольців захищати Україну неньку. Навіть мої з невісткою вмовляння не допомогли. Не переконала і маленька дитина. Син сказав, що повинен бути там, на фронті, щоб підступний і віроломний ворог був розбитий. Вплинути на його слова ми не змогли.

Як би там не було, залишити невістку з щойно народженим онуком я не мала морального права. Перевезла її з дитиною до себе, до центру міста. Заодно заощадивши їй на оренді квартири.

Тим більше ми все одно родичі і повинні триматися разом. Не те, щоб я вважала себе професійною порадницею в материнських справах, але сина мені якось вдалося виховати пристойною людиною.

Не подумайте, якщо я бабуся, значить, сиджу на пенсії і цілими днями вдома. Ні, маю свій бізнес. За роки розвитку він непогано пішов у гору, тож тепер я відповідаю за своїх працівників, плачу податки, коротше, живу, як хочу, у своєму, якщо так можна сказати, ритмі. Не люблю сидіти на дивані перед телевізором. Мені подавай якесь більш енергійне заняття чи завдання. Це в мене в батька.

Тепер вам буде легше уявити те, як я намучилася зі своєю невісткою. І продовжую, між іншим, мучитися й досі.

Вона, до речі, до появи дитини теж була досить рішуче налаштована розпочати свою справу. Запитувала в мене поради, розповідала про свої ідеї та думки. Деякі її плани мені навіть видалися багатообіцяючими. Але потім прийшли загарбники.

Так ось, Іра з немовлям переїхали до мене. Я виділила для них велику кімнату. Туди влізли всі речі для дитини, ліжечко, при цьому залишилася ще купа місця.

Попросила невістку прямо, щоб вона питала в мене, якщо їй щось буде потрібно. Щоб не було таємниць, сором’язливості та недомовок. Домовились, що так і буде. Але потім…

Іра з енергійної та цілеспрямованої дівчини перетворилася на саму натуральну квочку. Вона набрала вагу, взяла в звичку постійно розмовляти з дитиною вголос і стала дуже навіть сонною. Я впевнена, що така поведінка у неї виникла вже після появи дитини. Я ж спілкувалася з нею раніше. Абсолютно інша людина.

Я запропонувала взяти відпустку, щоб побути якийсь час із онуком. А вона могла б повернутися на роботу і знову відчути себе у своїй тарілці. Прокинутися від цього постійного сну. Але вона відмовилася. Сказала, малюкові потрібна мама, а їй приємно займатися домашніми справами, то все буде добре.

Зізнаюся, домогосподарка з неї чудова. Квартира завжди чиста, приємно пахне. Холодильник забитий їжею, при цьому на кухні немає ніякого запаху. Я його, поки жила сама, взагалі не використовувала. Може, хіба приготувати каву. На першому поверсі нашого будинку є недороге кафе, тож я харчувалася там. Але тепер, з таким достатком домашньої їжі, боюся, я теж погрубішала трохи.

Але мене все одно дратує ця сонна панночка. Невістка – людина хороша, я просто терпіти не можу саме цей її стан. Пішла нагріти молоко – заснула. Ми розмовляємо, настає п’ятихвилинна пауза — заснула. Дивиться фільм, з дитиною на руках – я вже бачу, очі заплющені. Онук, до речі, засинає після неї. Якщо я прийду додому з роботи, а вона не спатиме, значить, сталося щось важливе.

Нечасто, але мені вдається поговорити із сином. Цих кількох хвилин вистачає тільки для того, щоби послухати його голос і переконатися, що з ним все добре. Я не збираюся витрачати зайвий час, щоб запитати, чи була Іра завжди такою, чи це в мене вже старечий маразм почався. Але проблема таки є.

Я пробувала навіть найняти няню для онука, щоб у невістки був час піти зі мною до спортзалу чи на йогу. Думала, може, це зуміє її підбадьорити, не вічно залишатися сплячою красунею з зайвою вагою. Але ж ні. Теж відмовилася.

Аргументувала тим, що в цьому віці дитина повинна якомога довше бути з матір’ю. Так у них виникає спільна енергетика, що тільки несе позитив їм.

Зрозуміло, що з дому її ніхто не гнатиме. Крім того, господиня з неї в рази краща, ніж я, і це, напевно, добре. Але я бачила в ній когось на зразок своєї подруги. Подібну по духу зі мною людину з величезним потенціалом.

Думала, буде мені, як дочка. Ми могли б разом у відпустку їздити. Я познайомила б її з потрібними для бізнесу людьми.

А зараз дивлюсь і бачу звичайну домашню бабу. Домосідка зі стажем та без усіляких перспектив. Декому таке підходить. Психологічно та ментально, я маю на увазі.

Але мій син не такий, я це точно знаю. Що буде, коли він повернеться додому, а на нього тут чекатиме зовсім чужа людина? Груба, сонна і пасивна?

Я бажаю своїй дитині тільки добра. І невістку теж не хочу кривдити. Я знаю, десь усередині вона все ще така, молода та енергійна. Але як її розбудити, як достукатися, я гадки не маю.

Може, потрібен час і потім всеякось само собою прийде в норму? Але що якщо ні? Не люблю хвилюватися без причини, проте це дуже важливий момент. Залишається лише сподіватися.