Було в мене двоє чоловіків і два розлучення. Перший чоловік з’явився у мене ще у студентстві. І був він неймовірно жадібним. Другий чоловік не міг протистояти пляшці. Ненадійний був зовсім, і я з ним розлучилася.
Після болісного роману з невиправним бабником і брехуном я вже подумала, що з особистим життям настав час зав’язувати. І тут зустрівся мені Андрій. Гарно доглядав. Водив у ресторани, дарував квіти, завалював подарунками.
Він не дивився ні на кого, окрім мене. Не пив, не курив. І подумала я, було, що нарешті знайшла своє щастя. Ось він – чоловік без недоліків.
Якось Андрій промовився, що робота на якій він працює йому не подобається. Так, гроші непогані, але є привабливіша пропозиція. І завдання цікавіше, і можливість зростання є, та й зарплата набагато вища.
– І коли підеш на нове місце? – жваво запитала я.
– Не піду, на жаль. Мама каже, що не можна кидати роботу з таким добрим соцпакетом. На новому місці соцгарантії менше.
Я подумала, було, посперечатися щодо важливості соцпакета, але всі думки кружляли лише навколо фрази “мама каже, що не можна кидати”. Стоп, яка мама? Чоловікові за тридцять!
Потім була низка подій, у яких так чи інакше теж фігурувала мати. Ні, не в розмовах про розсаду чи про те, яким Андрій був у трирічному віці.
– Не підемо до китайського ресторану. Там якась мамина подруга нещодавно отруїлася.
– Я так радий, що ти не куриш. Мати терпіти не може жінок, які палять.
Іноді це здавалося безглуздим жартом, але все частіше фрази щодо мами дратували мене. Мені здавалося, що ситуація може змінитися, коли ми будемо жити разом. Тому на його пропозицію з’їхатися, я відповіла згодою.
У квартирі у мого нареченого було досить затишно, але все ж таки обстановка здавалася не сучасною. Вже не наступного дня я почала перестановку. Закінчивши, я чекала на схвалення від коханого. Але реакція Андрія була зовсім іншою.
– Ти що зробила? Мамі це точно не сподобається! Вона сама тут все облаштовувала, вибирала меблі, шпалери!
– Тепер я тут мешкаю, а не мама. Ти дорослий мужик, і вже сам мусиш вирішувати питання побуту, обстановки!
– А я й вирішую. Сам! Я вирішив, що все має бути так, як мама вважає!
Першим поривом було зібрати сумки та повернутися до своєї рідної, маленької, хоч і не такої шикарної квартири. Але почуття до Андрія змусили мене одуматися. Я обійняла коханого і пообіцяла відтепер радитися, перш ніж зробити будь-які зміни.
Якось майбутня свекруха прийшла до нас. Я дуже сподобалася Ганні Валентинівні. Вона навіть пожартувала, що легко віддасть коханого синочка в добрі руки. Приготовлена мною вечеря отримала схвалення. Хоча не обійшлося без дивних висловлювань:
– Дуже смачно, люба. Але все ж таки курку треба запікати трохи довше. Тоді кісточки відокремлюються легко, а саме м’ясо виходить дуже ніжним.
Критика була досить м’якою. Я б і не звернула увагу на її слова, якби в розмову не втрутився Андрій:
– Так, кохана, я теж хотів сказати! Мама завжди курку запікала дивовижно. Ти маєш навчитися у неї фірмовим рецептам.
Мати добродушно засміялася і потріпала “хлопчика” по щоці. Перед тим, як піти така ж “ласка” дісталася і мені від мами чоловіка.
Ситуація мене дратувала, але я знайшла вихід. Нам просто потрібно було вирушити з коханим у романтичну подорож. Обов’язково надовго. За місяць Андрій звикне, що поруч із ним є лише одна жінка – це я!
Мою ідею коханий підтримав. Ми обоє домовилися на роботі про відпустку та почали збиратися. Я була щаслива, коли ми їхали в таксі. Андрій також був задоволений. А в аеропорту на нас чекала Ганна Валентинівна.
Я була щаслива і навіть зраділа тому, що ця мила жінка вирішила нас проводити. Незабаром розпочнеться наше нове життя, і Андрій візьме відповідальність за нашу родину.
– Мамо, ти з такою маленькою сумкою? Ми ж летимо на місяць, – здивовано наголосив він.
– Нічого, всі речі куплю на місці, – весело відповіла Ганна Валентинівна.
Я стояла розгублена і нічого не розуміла. Свекруха летить із нами? Як це можливо?
– Синку, ти не сказав своїй коханій, що ми летимо разом? – здивувалася вона.
– Я вирішив зробити їй сюрприз! – гордо відповів Андрій. Мабуть, сюрприз йому реально здавався вдалим.
Вибравши хвилинку, я просила вибачення і відійшла, ніби в дамську кімнату. Насправді я прямувала до виходу.
Мені хотілося і сміятися і плакати, коли я сіла в таксі. У мене вистачило мужності відповісти на дзвінок Андрія і сказати, що у відпустку та подальше життя він вирушає без мене.
