Як мій чоловік розлучився з мамою. Хочу розповісти історію від особи мого чоловіка – про те, як його мама, зробила все, щоб віддалитися від рідного єдиного сина. Хоча спочатку, вона переслідувала зовсім іншу мету – вона дуже хотіла, щоб ми з чоловіком стали одне одному чужими. Отже:
Як я розійшовся з мамою. У мене з мамою (на жаль!) Всі відносини закінчилися. Все останнім часом спільного проживання в нашому домі, мама продовжувала залишатися вічно нами незадоволеною.
Негатив постійно сочився на наші голови. Після чергового безглуздого звинувачення на мою адресу, я перейшов у відносинах з мамою на «Ви», і постарався звести всі контакти з нею до мінімуму. Тоді вона перемикнулася на Христину (мою дружину). Мама стала чіплятися до дружини з будь-якої, навіть найменшої дрібниці.
Апогей настав, коли мама звинуватила Христину в крадіжці якихось жалюгідних ложок і килимка з-під ніг (!) З кімнати, яку ми їй надали для проживання. Я ввічливо попросив маму або припинити цькування дружини або відправлятися до себе додому, в місто.
Моє прохання ніяк не вплинуло на войовничі пориви на нашу адресу і я відвіз маму в її квартиру. На прощання, мама розклала по дому записочки з прокльонами й побажаннями смерті моїй Христині.
Далі вона подала на мене позов до суду, де звинуватила мене в тому, що я їй не допомагаю і не виконую свій синівський обов’язок! Зажадала виплачувати їй аліменти!
Суд відбувся, була офіційно доведена вся безглуздість її звинувачень і, було офіційно визнано, що я завжди допомагав мамі. У позові їй було відмовлено. Ось така історія.
Після суду ми з мамою не спілкуємося. Я їй все пробачив, не тримаю на неї зла і образ, але і спілкуватися з нею, у мене бажання немає. Посилаю їй гроші поштою сам, але не ту суму, яку вона від нас вимагала. Все своє майно вона заповіла іншим.
Ми з Христею живемо дуже дружно, у нас не буває сварок. Христина – це жінка, про яку я мріяв все своє життя. Бути поруч з нею – щастя всього мого життя.
З приводу моєї мами чудово сказано в чудовій книзі архімандрита Тихона «Несвяті святі»: «Гніздяться всередині древнє зло завжди буде переслідувати нас і ніколи не залишить спроб знову украстися й заволодіти своєю головною метою – нашою душею. І лише мужня боротьба зі злом заради дивовижної й для багатьох незрозумілої цілі – чистоти нашого серця – виправдовує нас перед Богом.
Але якщо цієї боротьби Христос не бачить, то Він відходить від такого мирянина і залишає його наодинці з тим, що той сам завзято обирає для себе. А вибір цей завжди один і той же – ніколи не насичується гординя і прагнення до задоволень світу цього.Проходить час, і рано чи пізно ці пристрасті обертаються до Бога людині своєї істинної, жахливою стороною».
Дивовижна книга, де я знайшов підтвердження своєму життєвому і духовному досвіду. Абсолютно не здивований, чому молоді хлопці з цієї книги подалися в ченці. Згадай, коли вони потрапили в складну життєву ситуацію, саме звернення до віри, допомогло вирішити їм їхні проблеми, дало їм відповіді на їх питання.
Спробувавши жити в монастирі в ролі послушників, вони ще більше зміцнилися в Вірі, стали отримувати справжнє задоволення від духовного багатого монастирського життя.
У житті безліч доріг для самовдосконалення і кожен з нас вибирає свій близький для себе шлях.
Закінчивши, додам, що мамі ми бажаємо тільки здоров’я! Не ображайте, будь ласка, своїх близьких! Пам’ятайте: не можна перекладати свої біди на близьких, у всіх наших бідах винні тільки ми самі!
