Після появи первістка мене почали постійно допікати родичі – як треба піклуватися про дитину, що треба робити та взагалі пора другу.
Особливо наполегливо в цьому питанні виступала мама, яка, хоч і жила далеко і не брала активної участі в житті малюка, але вважала свою думку особливо важливою. Згодом мені це настільки набридло, що я вирішила набриднути їм.
Я почала здійснювати незліченні дзвінки ночами – мамі та всім родичкам, які були надто скрупульозні.
“Ти ж досвідчена, знаєш, що робити… А як? А що? А які колискові ти знаєш?”Я намагалася витратити якнайбільше часу на розмову, дізнаючись найтонші подробиці, але в результаті все одно чинила по-своєму, демонстративно.
І таки я перемогла! Через приблизно місяць таких настирливих дзвінків родичі зрозуміли, що їхні закиди та вимоги не дають результатів.
Вони відстали та перестали нав’язувати свої поради та очікування.Тиша та спокій.Всі зрозуміли, що краще сидіти й не лізти.
