Після того, як мого чоловіка не стало, свекруха не дає мені спокійно жити

З покійним чоловіком ми розписалися 10 років тому. Тоді ми мали наполеонівські плани на життя, якого могло навіть не вистачити, щоб втілити бажане. Зібравши в купу заощадження, ми купили квартиру в новобудові, та переїхали туди.

Не обійшлося без допомоги батьків. Незабаром на світ з’явився синок. Мені на допомогу часто приходили бабусі: допомагали доглядати малого, поки я займалася домашніми справами. Коханий був постійно у роз’їздах, бо працював далекобійником.

Без допомоги батьків я не впоралася б. Але часом надмірна опіка з боку матері чоловіка мене просто вбивала. Моя мама не так часто була в гостях, як свекруха. По ній було видно, що вона самотня. За словами коханого, мати до одруження  надто оточувала його турботами.

Через це він довго не міг завести серйозних стосунків. До всіх дівчат його ревнувала, і не давала довго зустрічатися. Такого пресингу з боку матері чоловіка, ніхто не витримував. Коли коханий запропонував мені одружитися, у свекрухи почалася справжня паніка.

З одного боку, вона хотіла, щоб син був щасливий. Але при цьому жінка не хотіла ділити його зі мною, тому до мене вона поставилася з ворожістю. Я переживала таке відношення, доки у нас не з’явилася дитина. Я просто вирішила відпустити ситуацію. Мені було важливо, що бабуся любить онука, а не як ставиться до мене.

Чоловік постійно виправдовував поведінку матері. Говорив, що вона присвятила життя його вихованню. Тому й поводиться так дивно. З чоловіком бачилися рідко, то ж і не хотілося сваритися, та обговорювати його матір. Тому я вирішила засунути якнайдалі гордість, і не засмучувати ні коханого, ні родичку.

Коли синочку виповнилося 6 років, нам повідомили жахливу новину. Дорогою з рейсу чоловік потрапив у велику аварію, його травми виявилися не сумісні з життям. Синові я не стала говорити, що він більше не побачить батька. Сама намагалася триматись до останнього, але було важко.

Найгірше сприйняла звістку свекруха. Вона не вірила до останнього. На похованні довго не могла заспокоїтись: їй довелося колоти заспокійливе. Я не могла залишити маму чоловіка у такому стані одну. Я забрала її жити до нас додому, поки не прийде до тями. Це тривало довше, ніж я очікувала.

Перші два тижні свекруха мало їла, і майже не розмовляла. Але потім почала повертатись до життя. І по ходу вирішила все своє кохання вивалити на нас із сином, бо більше нікого у неї не було. Вона робила всі домашні справи, забирала онука з садка, готувала їсти. Дивлячись на неї, я розуміла, що вона знову розцвіла.

Але лишати її жити у нас я більше не могла. Це мій дім, і я в ньому господиня. Чим довше свекруха знаходилася у нас, тим більше починала нав’язувати свою думку, та встановлювати правила у домі. Потерпівши ще кілька днів, я зірвалася.

Гучно, з криками виганяти її я не стала, але попросила з’їхати найближчими днями. На обличчі свекрухи можна було прочитати й агресивність, і обурення. Але в неї не було іншого вибору, і вона повернулася додому.

Понад рік не дзвонила нам. Вона образилася на мене через те, що я виставила її за двері. Я відчувала провину перед нею, і вирішила зателефонувати, та дізнатися, як справи. Але цим дзвінком я зробила собі лише гірше.

Жінка ніби не згадала минулих образ. Вона поводилася трохи дивно. Почала розповідати, що завела собі кота і з ним живе. Я зраділа, що все добре, й на цьому ми попрощалися. Через час свекруха сама набрала мене і напросилась у гості.

Дороги назад не було – довелося погодитися. Вона прибігла наступного дня з купою сумок, та подарунків онукові. За чашкою чаю вона розповіла, як їй самотньо, і що вона дуже сумує за сином. Мабуть, цим самим хотіла викликати в мене жалість.

Але я не з тих людей, які на все ведуться. Трохи погостювавши у нас, жінка завела стару пісню. Вона попросилася переїхати до нас назавжди. Розповіла, що думала врятуватися від самотності, завівши кота. Але в неї нічого не вийшло. Все довкола нагадує їй про сина. Я пообіцяла, що подумаю над цим питанням.

Але я вже знала відповідь. Як тепер сказати їй “ні”, я не знаю. Вона стара самотня жінка. Крім нас, у неї нікого немає. Навіть син просить дозволити бабці залишитися з нами. Вона знайшла до нього підхід, і переманила на свій бік.

Я, звичайно, все розумію, але жити зі свекрухою я не збираюся. Адже я пам’ятаю минулий раз і знаю, чим він закінчився. Я не витримаю її всепоглинаючої любові, та нахабства. Як їй делікатно відмовити, щоб не скривдити? Можливо в кого була подібна ситуація? Підкажіть!

You cannot copy content of this page