Після того, як не стало чоловіка його батьки погрожують відсудити у мене квартиру та звинувачують у тому, що я нагуляла дитину
У нашій сім’ї нещодавно сталося велике горе: пішов з життя мій чоловік. Не хочу заглиблюватись у подробиці, зараз хочу розповісти зовсім не про це, а про поведінку його батьків.
Не можу сказати, що ми були з ними у близьких стосунках. Ми завжди трималися осторонь. У наші стосунки з чоловіком вони ніколи не лізли, у гості ми один до одного не ходили, спілкувалися переважно через чоловіка та вітали один одного зі святами.
Коли у нас зʼявилася дочка, вони сприйняли цю новину досить холодно. З дитиною вони теж рідко спілкувалися, вперше вони з нею познайомилися тільки на її першому дні народження, ні про які дорогі подарунки та тепле спілкування навіть не йшлося.
Мене спочатку засмучувало таке ставлення до дочки, але чоловік сказав, що вони просто такі люди, які не звикли показувати свої почуття і їм не потрібне близьке спілкування.
– Намагайся не сприймати це близько до серця, такі вже вони є, – сказав мені він тоді.
Я послухала чоловіка та відпустила цю ситуацію. Якщо самі не хочуть спілкуватися зі мною і з онукою, то навіщо нав’язуватися? Чоловік сам їздив у гості до своїх батьків, нас вони ніколи не запрошували.
Батьки чоловіка – досить заможні люди. Його батько має свій бізнес, але чоловік не захотів продовжувати сімейну справу. Він вивчився, отримав спеціальність і почав працювати у зовсім іншій галузі.
І одружився він зі мною, дівчиною з простої небагатої родини, а не з дівчиною, яка була б вигідною партією, яку хотіли б бачити його батьки.
Перешкоджати нашим стосункам вони не стали, але одразу дали зрозуміти, що не дуже раді вибору сина. До речі, він був не єдиною дитиною. У них є ще один син і дочка, обидва теж вже дорослі та живуть зі своїми сім’ями.
З ними, до речі, у мене склалися досить добрі стосунки, вони іноді приходять до нас у гості, люблять грати із племінницею. Своїх дітей у них поки що немає.
Після того, як у сім’ї трапилося горе, вони почали вимагати з мене гроші та погрожують відсудити у мене частину квартири, де я живу з семирічної донькою.
– Квартира була куплена на наші гроші, – стверджує свекруха, хоч насправді все було зовсім не так.
Квартира була куплена у шлюбі. Частину грошей нам подарували на весілля, якусь частину ми заробили своєю працею, але більшість грошей була отримана мною у спадок після смерті бабусі.
Батьки чоловіка, дізнавшись про наш намір купити квартиру, справді дали сину щедру суму, але всі ці гроші було витрачено на ремонт.
Я не розумію, яка взагалі може бути їм справа до нашого майна, особливо зараз, але вони продовжують на мене тиснути та погрожувати судом.
Навіть не можу ніяк уявити, що на них найшло. Раніше не помічала, що батьки чоловіка такі жадібні люди, але зараз моє життя перетворилося на якийсь жах.
Навіщо тріпати мені нерви через майно, до якого вони не мають майже жодного стосунку? Адже мені й без того зараз непросто. Ніколи не бачила, щоб після трагедії батьки одразу почали вирішувати фінансові питання. Як на мене, це абсолютно ненормальна поведінка.
Головою я розумію, що їхні звинувачення та вимоги не задовольнить жоден суд, офіційно їм пред’явити нічого, але свекруха та її чоловік продовжують на мене тиснути. Не минуло ще жодного дня, щоб вони не дзвонили мені з погрозами та вимогами.
Чому вони взагалі вирішили, що мають якісь права на цю квартиру?
Одного разу мені просто все це набридло, і я заблокувала їхні номери телефону. Хоч, як не дивно, але брат чоловіка мене підтримав.
– Не зважай, вони ніби з котушок злетіли, – сказав він, – все налагодиться, треба просто перечекати.
Він намагався пояснити своїм батькам, але ніхто його, звісно, слухати не став.
Нещодавно зі мною зв’язалася ще й сестра чоловіка, але від неї я дізналася факт, який мене ще більше шокував. Виявилося, свекруха серйозно вважає, що я зраджувала чоловіка майже весь час і що дитина не його, тому вони завжди були такі холодні стосовно онуки.
– Сама хвостом крутить, дитину нагуляла, а тепер ще й мужиків почне водити у квартиру, яку син купив! – так говорила свекруха.
Якщо раніше я сподівалася вирішити все якось цивілізовано, адже всі тут дорослі адекватні люди, але тепер бачу, що не вийде. Якщо вже загрожують мені судовими розглядами, то я за своє буду боротися.
Свекруха кілька разів заявлялася до мене додому, але я її не пустила. Не хочу більше витрачати свої нерви та час на цих неадекватних людей, мені й без них турбот вистачає.
