Доброго вечора. Три тижні тому розлучилися з хлопцем. Три роки зустрічалися. Перша запропонувала розлучитися я.
Розлучилися через те, що я багато думала про наше майбутнє, коли, власне, немає коштів і гарного фундаменту для відносин.
І з причини, що не хотіла з хлопцем вивчати мову для майбутнього переїзду.
Розлучившись, проаналізувавши, зробила висновки, чому ж я так поспішно все сама вирішила? Чому я не займалася собою? Чому не хотіла мову вивчати? На все знайшла відповіді.
Сумую за хлопцю. Хлопець каже, що теж. Вирішила я першою піти на контакт: поговорили, я все пояснила.
Вирішили, що будемо місяць нормально спілкуватися і остаточно вирішимо: так чи ні.
Ми поцілувалися, попрощалися. Я веду себе як любляча дівчина, на мій погляд, пишу “доброго ранку”, на ніч “я люблю тебе”, “приємних снів”, але з його боку цього не бачу. Хоча сам хлопець говорив, що любить, сумує, нічого не викинув із моїх речей.
І в цілому у нас про одне одного хороші враження, відсутність конфліктів. Звичайно, і самій в голову приходять відповіді. Адже домовилися, що спілкуємося нормально. Можна робити і спілкуватися як завгодно. Або він ціну набиває?) Хлопець у мене такий може бути))
Поділіться своєю думкою, будь ласка.