Звичайно, я не була бажаною дитиною, адже чоловік покинув маму після першого ж побачення. Мати ніколи не займалася мною і не любила мене, адже я була живим нагадуванням про те провальне для неї побачення, а вона так хотіла вирватися з села, вийти заміж і жити в місті.
Я росла, як безпритульна, постійно десь пропадала, то з хлопцями на річку втечемо, то вся в синцях додому заявлялася. А коли пішла до школи, мама навіть не знала, як я навчаюсь і взагалі, відвідую я заняття, чи ні.
Після закінчення дев’яти класів, мати відправила мене до тітки в місто, щоб я здобула середню освіту, та вступила до інституту. Своїй тітці я не особливо була потрібна, у неї своїх проблем вистачало.
Тітка Віра мала двох дітей, і жили вони в однокімнатній квартирі. Вони й так по головах ходили, а тут ще мене нав’язали. Кому це може сподобатися? Тітка мріяла про той день, коли я закінчу вчитися в школі. І цей день настав! Я вступила до медичного училища, та почала жити в гуртожитку.
У медучилищі вчитися мені подобалося, тому заняття я відвідувала регулярно, та з задоволенням. Мати, як і раніше, не цікавилася моїми успіхами в навчанні, й жодного разу не приїжджала провідати мене, не кажучи вже про те, щоб передати хоч трохи грошей.
Стипендія була маленькою і її постійно не вистачало, але у мене були подружки, які допомогли влаштуватися в кафе офіціанткою. Працювала я вечорами після занять. Зарплатня була гарна, плюс чайові. Загалом виходила гідна сума.
У тому ж кафе я познайомилася з гарним хлопцем Олександром. Сашко був старший за мене на чотири роки, та працював в успішній фірмі, й непогано заробляв. У нього була своя квартира, та гарна машина, й загалом він був забезпеченою молодою людиною.
Що такий хлопець знайшов у мені, досі не розумію, але таки ми почали зустрічатися. Він частенько зустрічав мене після роботи, і ми могли всю ніч кататися на автівці нічним містом, а перед світанком, Сашко відвозив мене до гуртожитку.
Якось Сашко запросив мене до себе. У нього я провела всю ніч, а зранку він відвіз мене до училища. Коли дівчата побачили нас, то оніміли. Вони не розуміли, як така сіра мишка, як я, могла знайти собі такого хлопця.
Через пів року наших зустрічей Олександр зробив мені пропозицію руки та серця. Я не могла повірити своєму щастю і, звичайно, погодилася вийти за нього заміж.
На весіллі були всі його родичі й, звичайно ж, була моя мама. Мати поводилася непристойно.
Вона хильнула лишку, і почала чіплятися до чоловіків, розповідаючи їм, як нелегко було виховати таку дочку, як я. Як мені було за неї не зручно перед усіма гостями, а особливо перед Сашком. Я ладна була провалитися крізь землю, коли мама почала розпитувати Олександра про його добробут.
Весілля пройшло, і я думала, що мені більше не доведеться червоніти за матір. Та я помилялася. Після весілля мати заявила, що зять має купити їй квартиру, бо вона не може жити далеко від своєї улюбленої дочки. Але ж мій чоловік знав, як мама “любила і дбала про мене”.
Сашко чемно відмовив у проханні, тоді мама заявила, що житиме з нами. Виганяти ми її не збиралися, все ж таки мати. На цьому наше спокійне життя скінчилося. Вона почала канючити у Сашка гроші на свої дрібні витрати, як вона говорила.
Сашко не відмовляв їй, але суми, які їй були потрібні, все більше зростали, а моєму чоловікові почала набридати така її поведінка.
Одного разу, я повернулася з училища, а матері вдома немає. Я подумала, що вона знову ходить по магазинах, вкотре випросивши грошей, але це було не так.
Виявляється, коли Олександр повернувся додому, мама зі своїми друзями, відзначала чийсь день народження. У квартирі був страшний безлад, звичайно він зробив тактовне зауваження веселій компанії, але не було жодної реакції.
Тоді Сашко вийшов із себе, і в грубій формі виставив усю компанію за двері, разом із моєю матір’ю.
З того часу, мама не з’являється у нас, а ми з Олександром чекаємо на поповнення в родині, і нам уже сказали на УЗД, що буде дівчинка.
Можливо хтось мене осудить, але з мамою я більше не спілкуюся. Просто боюся зруйнувати те щастя, яке у мене є. Ми не зможемо жити разом з мамою. Але є почуття провини, яке не дає мені спокою.
Якщо пригадати минуле, то мами в мене майже не було. Були мої друзі, та вулиця, яка мене і виховала. А ви, як зробили б на моєму місці?
