– По-моєму, кохання та «навпіл» – це про різне, – сказала Лєра своїй подрузі

Варя та Денис жили разом уже понад два роки. Ні в нього, ні в неї квартири в місті не було, тож їм доводилося винаймати житло. Це була невелика однокімнатна квартира, розташована в одному зі спальних районів міста.

– А ви з Денисом плануєте розписуватись? – Якось запитала у Варі її подруга Лєра. – Ви вже так давно разом, що настав час переходити на наступний рівень стосунків – сім’я, діти.

– Я не проти, – відповіла Варвара, – але ж не мені йому пропозицію робити.

– А він мовчить?

– Не зовсім. Одного разу, коли Ліза та Вовка запросили нас на весілля, Денис заявив, що не розуміє людей, які дотримуються цих старих, міщанських традицій:

– Хочете жити разом – живіть, навіщо обов’язково в РАЦС бігти?

– Зрозуміло. Тобто він таким чином дав тобі зрозуміти, що ти на шлюб можеш не розраховувати, – зробила висновок Лєра. – Я б на твоєму місці одразу від нього пішла.

– Але ж я кохаю його, – сказала Варя.

– А ти впевнена, що це взаємно? Він тебе кохає? Я ось, коли дізналася про ваш «навпіл», чомусь відразу подумала, що він живе з тобою, поки йому це зручно.

– Чому? – Здивувалася Варя.

– Тому, що я не можу собі уявити, як Ромео та Джульєтта котлети ділять. По-моєму, кохання та «навпіл» – це про різне, – сказала Лєра.

– Але зараз багато хто так живе.

– А домашні справи ви теж ділите? Чи ти все робиш?

– Ділимо. І готуємо по черзі, і прибираємо. За продуктами разом ходимо. Денис тільки прасувати не любить – це роблю я. А він виносить сміття.

– Ну, це ще куди не йшло, а то бувають такі «навпільники», які роботу вдома вважають чисто жіночою, – посміхнулася Лєра. – А багато в тебе залишається на особисті витрати?

– По-різному. Тисяч по дві – три. А ось узимку, коли я застудилася і майже два тижні на лікарняному була, у мене все на ліки пішло, а наступного місяця мені довелося у Дениса позичати, щоб на продукти скинутися – по лікарняному менше отримала, плюс до того – без премії залишилася.

– Слухай, але ж це жерсть! – обурилася подруга. – А ситуацію, якщо ти будеш при надії, ви не обговорювали?

– Ні. Який сенс про це говорити, якщо ми поки що дітей не плануємо.

– Тобі двадцять шість, Денису – двадцять дев’ять. На мою думку, саме час.

– Тобі, Лєро, теж двадцять шість. І в тебе, наскільки я знаю, дітей теж поки що не передбачається, – заперечила Варвара.

– У мене інша ситуація: спочатку треба знайти когось, що підходить на роль тата. А відколи я розлучилася з Кирилом, у мене на горизонті вже цілих два місяці порожньо, – відповіла Лєра.

Питання про те, як поведеться Денис у разі, якщо вона буде в положенні, зачепило Варю. Вона кілька днів думала про це, а потім вирішила прямо поговорити з ним.

– Ну, по-перше, треба намагатися, щоб цього не сталося, – сказав юнак. – По-друге, рішення народжувати чи ні, ти прийматимеш сама.

– І по-третє, якщо ти залишиш дитину, я від неї не відмовлюся і, звісно, ​​допоможу тобі. Будемо, як завжди, скидатися на її утримання.

– Можна уточнити, який прожитковий мінімум для новонароджених, та розділити цю суму навпіл, – пояснив Денис.

– Стривай! Але ж я три роки не зможу працювати! Звідки я візьму гроші, щоб вносити свою частину за квартиру та все інше? – Запитала Варя.

– Наскільки я знаю, жінки одержують декретні. І потім ще якісь виплати. Але взагалі, я думаю, що, якщо ти хочеш мати дитину, то потрібно до цього підготуватися.

Накопичити суму, яка дозволить тобі вносити свою частину до спільного бюджету, доки не матимеш доходу. Ось зараз у тебе залишаються гроші – відкладай, – порадив Денис.

Варя спробувала заощаджувати, але за рік їй вдалося зібрати лише двадцять п’ять тисяч.

Прикинувши скільки їй потрібно ще відкласти, Варвара зрозуміла, що таку розкіш, як дитина, вона зможе дозволити собі не раніше, ніж через п’ять-шість років.

Коли дівчина зробила це відкриття, вона була вдома одна – Денис із друзями вирушив у відпустку до В’єтнаму, – у них підібралася компанія любителів снорклінгу.

Він не забував про Варю – майже щодня надсилав їй шикарні фотографії пляжів Сіамської затоки, тропічної рослинності та буддійських храмів.

Вона дивилася на все це і розуміла, що сама навряд чи зможе колись побувати в цьому райському місці.

У її грудях з’явилася і стала рости якась туга грудка. Образа? Заздрість? Злість? Варя ніяк не могла дати визначення цього почуття.

Денис мав з’явитися за тиждень. Але вона не хотіла його більше бачити.

За два дні Варя знайшла собі кімнату у двокімнатній квартирі. За наступні два дні за допомогою Лєри перевезла свої речі.

Квартира була чиста, у другій кімнаті жила жінка років сорока. До роботи звідси було добиратися навіть зручніше, ніж із тієї квартири, де вони жили з Денисом.

Все начебто зрослося, але на дівчину навалилася така депресія, що вона нічого навколо себе не бачила і все робила автоматично.

Ходила на роботу і з роботи, увечері готувала вечерю і забувала її з’їсти, дивилася телевізор і не бачила, що відбувається на екрані. Лєра не знала, як їй допомогти.

– Варю, все! Цей етап твого життя закінчився! – намагалася заспокоїти Варвару подруга. – Три роки із життя, звичайно, викинуто. Але ти тепер вільна, і сама вирішуєш, і як тобі жити, і на що витрачати свої гроші.

Денис повернувся з відпустки й, не знайшовши у квартирі речей Варі, подзвонив їй:

– Варко, ти куди поділася? З’їхала? А чому не попередила? Я взагалі-то не розраховував, що мені після відпустки доведеться одному платити за квартиру. У мене це в бюджет не закладено.

– Денисе, а тебе тільки це цікавить? А ти не хочеш дізнатись, чому я поїхала? – Запитала Варя.

– Поїхала та й поїхала. Я тебе тримати не збираюсь. Просто треба було заздалегідь попередити, щоб я залишив гроші на оплату квартири.

– Вибач, я не думала, що це буде для тебе такою проблемою. Але я думаю, що ти зможеш її вирішити.

Більше вони один одному не дзвонили, а якщо й зустрічалися десь у компанії, то поводилися просто, як знайомі.

А ще попри те, що тепер за житло доводилося платити трохи більше, Варя зауважила, що до кінця місяця від зарплати залишається цілком пристойна сума.

Вона тепер не вибирала – посидіти з подругами у кафе, чи сходити в кіно, і її бюджет від цього не страждав.

А до Новорічного корпоративу Варя купила собі ту сукню, на яку раніше вона могла лише милуватися.

До речі, на корпоративі вона познайомилася з Микитою – молодим чоловіком, який працював у сусідньому відділі. Весь вечір Микита залицявся до дівчини, а після свята провів її, та попросив номер телефону.

Микита Варі сподобався, але вона поки що була не готова до нових відносин. Проте молодик нікуди не поспішав.

Вони просто спілкувалися, іноді разом обідали у кафе, яке розташовувалося на першому поверсі їхнього офісного центру.

На перше побачення Микита запросив Варю наприкінці травня.

День з ранку був теплий, сонячний, але після обіду, коли вони зустрілися в парку, несподівано зібралися хмари, а за пів години в небі загуркотіло, потім блиснула блискавка і полив дощ.

– Перша цього року гроза, – сказав Микита, – біжімо!

У кафе вони залетіли вже цілком мокрі. Народу було багато – усі ховалися від дощу. Але їм пощастило – вони знайшли вільний столик у самому куточку залу.

– Є пропозиція перекусити, – сказав Микита. – Ти що будеш?

Варя замовила каву та тістечко, Микита взяв собі те саме. У кафе вони просиділи близько години – доки не закінчився дощ. За розмовами час пройшов непомітно.

Коли їм принесли рахунок, Варя за звичкою дістала картку, щоб сплатити своє замовлення. Але Микита зупинив її.

– Я, звичайно, знаю, що зараз модно питати окремий рахунок, – сказав він, посміхнувшись, – але, повір, я не розорюся, якщо заплачу за твою каву.

– Вибач. Просто мій колишній хлопець вважав зовсім інакше, – сказала Варя.

У Варі з Микитою виявилося багато спільного. Вони стали зустрічатися, а за рік одружилися.

А Денис? Від спільних знайомих Варя чула, що він уже рік живе з якоюсь дівчиною і не збирається відмовлятися від «навпіл». Ну, що можна сказати з цього приводу? Нехай щастить, і прапор йому в руки…

Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Як ставитеся до відносин “навпіл”? Ставте вподобайки.