Почала ходити до психолога і швидко про це пошкодувала

Був складний період, я вже 2 роки відчувала потребу сходити до психолога, тому що розуміла, що в мене купа неопрацьованих проблем. У черговий день, коли було морально важко, взяла та записалася до психолога онлайн. Ми все обговорили, і я оплатила весь курс наперед (там роботи на 2-3 місяці вийшло). Було бажання та запал, але потім усе як здулося.

Під час терапії зрозуміла, що це щось між психотерапією та коучингом, і надто багато від мене вимагають фізичних активностей, таких як зателефонувати до батька (з яким я кілька років не спілкуюся) і сказати, за що я йому вдячна. Покликати когось побачити, піти туди, зробити це, заняття творчістю тощо.

Я, звичайно, розумію, що зміни у житті просто так не відбуваються, і треба діяти, тому й з мене вимагають дій, але зрозуміла, що це не мій стиль. Я розраховувала лише на психологічну роботу з головою, а робити все це немає ні часу, ні бажання – працюю і фізично не встигаю все це робити.

Ні, теоретично я рада порадам аля «ось буде корисно у твоєму випадку це і це», я дійсно це розгляну, і зроблю коли підійде час і випадок, але так що прям зроби прямо завтра і прозвітуйте – не моє.

У результаті роблю все, аби зробити, а зараз взагалі фіаско – із завданням запросити декого на побачення я провалююся. Мені сказали, що при невиконанні результату гарантувати не будуть, треба виконати обов’язково. Але абсолютно не хочеться запрошувати цього знайомого, про якого я побіжно згадала на терапії, на побачення. Це якесь катування для мене, немає відчуття цього ось «зроби заради результату! », а є відчуття насильства над собою та роздратування.

Написала психологу, що не зможу його запросити, вона відповіла, що треба знайти заміну і покликати будь-кого. Але не мій стиль життя, просто кликати людей на побачення. Мені здається, я зробила помилку чи психолог дійсно правий зі своїми порадами?