Коли мені було 17 років я познайомилася з хлопцем. Закохалася шалено, перше кохання і все таке. Голову зовсім втратила, тільки почуттями до нього і жила. Він був старший за мене на 4 роки. Ми з ним стали зустрічатися, він став моїм першим чоловіком.
Було різне в стосунках: сварилися, розлучалися кілька разів, але потім знову зійшлися. У мене не було чоловіків крім нього, з його боку (я тоді була впевнена в цьому на всі 100%!) Зрад теж не було.
В один прекрасний момент я виявляю, що у мене венеричне захворювання. Добре, що вистачило розуму відразу піти до гінеколога, не затягувати.
Звісно, я відразу кажу хлопцеві про це, я в замішанні перебуваю. Після довгої розмови розкривається вся правда: він теж хворий, він мені зрадив і підчепив цю болячку десь на стороні.
Причому своєї провини він особливо і не відчував. Мовляв, “так вийшло, ну з ким не буває”.
Зараз я розумію, що і сама, звичайно, винна. Треба було захищатися. Але я йому довіряла в цьому плані. Навіть припустити не могла, що він буде з кимось на стороні розважатися.
Я не змогла пробачити зради і ми розійшлися, хоча справа вже йшла до весілля. Так що, любов любов’ю, а пильність втрачати не варто. Голову на плечах потрібно завжди мати. Ця історія сталася мені хорошим уроком в моїх подальших відносинах з протилежною статтю.
