Олена різала хліб на сніданок, коли на екрані телефону випливло повідомлення. Катя відмітила її на фотографії. Ніж завмер у повітрі.
На знімку сестра стояла на ґанку бабусиної дачі з келихом ігристого, широко посміхаючись в об’єктив. Підпис під фото: «Дякую батькам за найкращий подарунок! Тепер у дітей буде свій куточок природи!
Олена набрала мамин номер, не відходячи від дошки.
– Мамо, що це за історія з дачею?
– Ой, Олено, доброго ранку. Ти про пост Катерини? Подарували їй ділянку. Вона так мріяла!
– А чому мене не запитали?
– Оленко, не ображайся. У Каті двоє дітей, їм корисно бувати на природі. А ти поки що одна, тобі це ні до чого.
У слухавці почулися голоси.
– Мамо, а хто там у вас?
– Та вся рідня зібралася, на новосілля їдемо. Катя таке свято влаштувала!
– На новосілля? А мене не запрошували?
– Катя сказала, що ти на роботі зайнята. Ну, ти ж розумієш, як у тебе з графіком…
Олена відключила зв’язок і сіла на табурет. Рік тому сестра просила у неї велику суму в борг “на дуже термінові потреби”. Олена відмовила – накопичувала на початковий внесок з іпотеки. Катя не розмовляла з нею цілий місяць.
Тепер усе стало на місця. Не справедливо? Так! Я знайшла спосіб, як усе виправити.
Увечері Олені зателефонувала тітка Галя, сусідка з дачі.
– Оленко, люба, таке свято було! Жаль, тебе не бачила.
– Мене не покликали.
– Як не покликали? Не може бути! А Катюша такі промови говорила про сімейні традиції, про те, як щовихідних з дітьми приїжджатиме.
Тітка Галя помовчала.
– Правда, дивно вона поводиться останнім часом. Позавчора зустріла її у місті біля агенції нерухомості. Побачила мене і так почервоніла!
– Можливо, щось оформляла для дачі.
– Та я не звернула б уваги. Але вона так злякалася: «Тьотю Галю, це зовсім не те, що ви думаєте!» А я нічого особливого й не думала.
У Олени похололо всередині.
– І ще вчора Марія Іванівна розповідала, що приїжджали якісь чоловіки на ділянку. Ходили, все виміряли. У костюмах із планшетами.
– Які чоловіки?
– Не знаю. На дорогій машині. Один усе фотографував, інший записував щось. Марія Іванівна вирішила, що оцінювачі.
Наступного дня Олена взяла відгул і поїхала до центру міста. У третій агенції нерухомості дівчина за стійкою дізналася адресу дачі та посміхнулася:
– О, чудова пропозиція! Ділянка у «Ромашці»? Господарка дуже поспішає.
– Поспішає з чим?
– З продажем, звісно. Завтра підписують угоду. Покупець серйозний, платить одразу.
Олена схопилася за стійку.
– Покажіть оголошення.
На екрані з’явилися фотографії бабусиної дачі. Будинок, сад, навіть старі гойдалки біля паркану – ті, що дідусь зробив для неї в дитинстві.
«Терміновий продаж! Власник – пів року. Ділянка під елітну забудову».
– А господиня молода жінка? Катерина?
– Так, люб’язна така. Каже, успадкувала нещодавно, але часу немає займатися господарством.
Олена вийшла на вулицю і набрала номер батька тремтячими пальцями.
– Тату, ти вдома?
– Так. Що сталося?
– Треба терміново поговорити. І маму поклич.
– Олено, ти лякаєш мене.
– Приїду за пів години. І нікому не кажи.
Батьки зустріли її у передпокої.
– Що трапилося?
Мама витирала руки об рушник.
– Сідайте та подивіться.
Олена мовчки простягла телефон з оголошенням. Мама ахнула, тато зблід.
– Це якась помилка.
– Жодної помилки, тату! Катя продає дачу! Завтра.
– Не може бути! Вона ж обіцяла жити там із дітьми!
– Мамо, подумай, коли Катя востаннє була на дачі? До того, як ви її подарували?
Повисла тиша.
– Але навіщо їй брехати?
Мама опустилася на диван.
– Через гроші. Вона із самого початку планувала продати ділянку.
Батько перечитував оголошення.
– Значить, увесь час вона нас обманювала. Новосілля, плани, розповіді про дітей.
– І мене не покликала, бо знала – я б відразу все зрозуміла.
Рано-вранці вони втрьох приїхали на дачу. Біля воріт стояли дві машини – Катерини, та чорна іномарка. Голоси долинали із саду.
– Чудове місце, – говорив чоловічий голос. – Поряд елітне селище планують.
– Головне, щоб швидше, – відповіла Катя. – Дуже потрібні гроші.
Олена штовхнула хвіртку. Катя стояла біля будинку з чоловіком у дорогому костюмі. Побачивши батьків, вона завмерла.
– Мамо? Тату? А ви навіщо тут?
– Як навіщо? – Тато підійшов ближче. – За нашою дачею прийшли.
Покупець дивився з подивом:
– Катерино Володимирівно, це ваші батьки? Вони в курсі збуту?
Катя відкривала рота, але слова не йшли.
– Катю, – мама говорила тихо, але жорстко, – поясни негайно, що відбувається.
– Мамо, я можу все пояснити… Мені дуже потрібні гроші.
– На що? Ти ж працюєш!
– На квартиру! Для дітей намагаюсь!
– Брешеш, – Олена зробила крок вперед. – Рік тому ти в мене гроші просила. Я відмовила. І ти вирішила помститися.
Чоловік почав збирати документи:
– Вибачте, але в сімейні розбірки ми не втручаємось. Угоду скасовуємо.
– Стійте! – Катя кинулася за ним. – Ділянка юридично чиста! Я законний власник!
– Можливо. Але це надто ризиковано.
Він сів у машину та поїхав. Катя стояла посеред двору, і вперше за багато років Олена побачила її розгубленою.
– Вітаю, – Катя повернулася до сім’ї. – Ви зруйнували моє життя.
– Ми? – тато похитав головою. – Ти сама все зруйнувала своєю жадібністю.
– Якою жадібністю? Мені гроші потрібні!
– Тоді б чесно попросила, – мама підійшла до гойдалок. – А не дурила нас.
Катя злісно засміялася:
– Попросити? У вас? Та ви мені все життя твердите, що Олена розумніша, успішніша, відповідальніша!
– Катя…
– Не Катя! Ви завжди її любили більше! А мені діставались недоїдки!
Олена відчула, як усередині щось стиснулося:
– Це неправда.
– Правда! І коли мені гроші знадобились, кому я спочатку зателефонувала? Тобі! Сестрі! А ти відмовила.
– У мене їх не було.
– Натомість принципи були! А тепер отримуй свою дорогоцінну дачу, якщо ти така правильна!
Папа дістав телефон:
– Знаєш, Катюша? Дачу ми забираємо. Переоформимо на Олену.
– Не маєте права! Дарча оформлена!
– Маємо, якщо подарунок отримано брехнею, – мама вперше за всю розмову підвищила голос. – Юрист пояснив.
Катя подивилася на батьків, потім на Олену:
– Значить так? Через неї ви готові позбавити мене всього?
– Не через неї, – тато говорив стомлено. – Через твою брехню. Ти нас просто використала.
– А що мені лишалося? – Катя вже кричала. – Все життя бути в її тіні? Задовольнятися залишками вашого кохання?
Олена зробила крок до сестри:
– Катю, до чого тут кохання? Річ не в цьому.
– Не в цьому? – Катя засміялася крізь сльози. – Ти отримала все! Батьківську гордість, їхнє захоплення, а тепер і дачу!
– Я отримала дачу, бо ти хотіла її продати! Ти готова була позбавитися єдиного, що залишилося від бабусі!
Катя подивилася на гойдалку, потім на будинок:
– Від бабусі… А що мені залишилося? Спогади? Ти була її улюбленицею, не я.
Мама підійшла до Каті:
– Доню, бабуся любила вас обох однаково.
– Неправда. Вона постійно хвалила Олену. Яка розумна, яка помічниця.
– А пам’ятаєш, як вона тобі кіски заплітала щоранку? Як казки на ніч розповідала?
Катя схлипнула, але відразу взяла себе в руки:
– Все одно. Я не віддам ділянку просто так.
– Не просто так, – тато склав руки. – В обмін на те, що ми не подаватимемо заяви про шахрайство.
Катя зблідла:
– Ви не посмієте.
– Посміємо. У нас є записи розмов, свідчення сусідів. Ти обдурила нас, щоб отримати нерухомість на продаж.
Повисла тиша. Катя стояла маленька та беззахисна посеред двору, де вони колись грали у хованки.
– Гаразд, – вона витерла очі. – Забирайте свою дачу. Тільки більше не дзвоніть мені ніколи.
Вона пішла до машини, але біля хвіртки обернулася:
– Олено, ти виграла. Задоволена?
За місяць документи переоформили. Олена приїхала на дачу одна, сіла на скрипучі гойдалки й вперше за довгий час зітхнула вільно.
Бабусин сад шумів листям, пахло яблуками та прілою травою. Будинок залишився вдома – там, де йому й місце.
Сусідка Марія Іванівна розповідала, що Катя приїжджала кілька разів – стояла біля огорожі, дивилася через щілину у дошках. Але всередину не заходила.
Олена не раділа перемозі. Занадто дорого вона далася – втратила сестру. Але вибору не було. Деякі речі не можна продавати. Навіть за гроші. Навіть заради помсти.
На наступні вихідні вона пофарбувала гойдалку в той же зелений колір, що пам’ятала з дитинства. Дідусь був би задоволений.
Пишіть в коментарях свої думки з цього приводу. Ставте вподобайки.
