У дитинстві я думала що спочатку потрібно відучитися, а вже після думати про сім’ю та дітей. Мама моя заміж вийшла в 19 років, дивлячись на неї я думала що я вийду заміж не раніше 25 років. Але коли мені виповнилося вісімнадцять років, все про що я мріяла сталося навпаки. Загалом все ось так:
Мене як зазвичай розбудив телефонний дзвінок, це була моя подруга, вона щоранку мене будила. Ні не тому що я сама прокинутися не могла, просто їй було нудно. Але на цей раз вона дзвонила мені по справі.
А суть полягала в тому що у моєї тепер уже кумі, звільнявся друг з в’язниці, і йому не було де жити. Ось вона і дзвонила попросити що б він у мене пожив деякий час поки не знайде собі житло. ну і звичайно ж поручилася за нього.
Я як добра людина, погодилася. Знала б я тоді чим воно мені це обернеться.
Загалом поїхали ми з нею на вокзал, як би зустрічати його. Але на жаль прочекали пів дня, він так і не приїхав. На наступний день мені дзвонить подруга вранці. На цей раз я чекала її дзвінка. вона повинна була зробити мені стрижку.
– Привіт подруга, (говорить) я сьогодні до тебе прийду не одна
Я прям здивувалася, з ким вона могла прийти до мене? … Виявилося що хлопець цей все ж приїхав на вокзал за часом трохи пізніше ніж ми поїхали. в загальному вони прийшли до мене я підстриглася і ми пішли на прогулянку.
Я була знайома з цим хлопцем але якось недолюблювала його. Але після того як він звільнився, він мені (що мене саму здивувало) сподобався як чоловік.
Через пару днів він заїхав до мене вже з речами. Так ми почали жити. Спочатку як друзі, потім з’явилася взаємна симпатія, стали жити разом.
Прожили ми близько пів року і якось ввечері, приїхали мої батьки з села, ми посиділи і вже лягали спати, раптом мені мій коханий робить пропозицію….
Як можна відреагувати якщо людина заходить в кімнату зі словами – Маленька моя, а давай одружимося – повертається і йде.
Я чесно кажучи спочатку подумала що він жартує. Але це виявився не жарт і вже через пів року влітку я стояла в весільній сукні. І тут знову сюрприз від коханого …
Розпис у нас був запланован на 12.00 і мій майбутній чоловік зі свідком (свідком був мій брат) з ранку йдуть як би ненадовго. Уже почали гості приходити, родичі, друзі, а свідка і нареченого немає.
У мене була істерика, одинадцять годин, а ні нареченого, ні свідка немає. На дзвінки вони не відповідають, самі не дзвонять. Чесно кажучи я вже думала що весілля не буде, але в половину дванадцятого приходять. Я природно почала кричати, мовляв де ви були, а мій коханий спокійно так простягає мені мобільний телефон зі словами:
– Маленька моя, я купував тобі телефон ти ж його так хотіла.
Закінчилося все добре, на розпис ми встигли, правда рушник забули в поспіху, але нічого вже десять років разом і маємо трьох діточок, дівчаток <двійнят> і хлопчика.
Ось так я вийшла заміж і люблю чоловіка, який був мені м’яко сказати не приємний!
