Подруга посоромилася кликати батьків на весілля. Дядька Коля та тітка Рая не побачили весілля доні

Моя подруга вийшла заміж. Вчора була її весілля. Я була свідком нареченої. Я в шоці.

Ми з Женькою подруги з першого класу. Виросли в одному селищі. Все життя йдемо разом. Після школи вчилися в універі. Майбутні економісти. Я добре знаю Женькіну сім’ю. У неї є старша сестра Ліда. Вона набагато старше Жені. Років на п’ятнадцять. Живе в Фінляндії, приїжджає в Україну рідко. Нареченій в якості подарунка прислала грошей, на весілля не приїхала. Але мова не про це, а про сім’ю. Більше у Євгенії, крім батьків, близьких родичів немає.

Батько Жені, дядя Коля, – класний дядько. Добрий такий, чуйний. Дуже любить дітей. Коли ми були маленькими, він завжди з нами возився. Батьки не пускали нас одних влітку купатися на ставок, і, ясна річ, самі туди не ходили. Нас завжди виручав дядя Коля. Збере нас усіх і поведе на ставок. Ми купаємося. А він сидить на березі і стежить, щоб ми не запливали в глибину – піклується про нашу безпеку. Потім збере всіх перерахує і дає команду: «По домівках кроком – марш!»

Ми, всі дітлахи з нашої вулиці, його просто обожнювали. Він ходив з нами за ягодами і грибами, взимку допомагав заливати водою крижану гірку. Коротше, був наш друг. Ми не помічали, що він іноді заїкається. І ніхто ніколи його за це заїкання не дратували. Буває, особливо в селі, людей з будь-якими фізичними вадами дражнять. А дядьку Колю ні дітвора, ні дорослі не обзивали «заїкою». Дядя Коля все життя пропрацював лісником і до сих пір працює в лісі. Кожну ялинку в лісі знає, кожну осинку. Коли ми стали старші, він приходив до нас в школу і розповідав про ліс, вчив любити і берегти ліс. Ось такий у Женьки тато.

Мама Жені, тітка Рая, теж дуже хороша жінка. Чуйна і добра. Вона працює листоношею. Кожен день їздить до районного центру. Забирає там пошту, а потім розносить її по селу. Всі пенсіонери в ній душі не чаять. Вона для них – світло у віконці. І пенсію принесе, і комуналку оплатить. А раніше, розповідади, коли не було стільникового зв’язку, до неї всі ходили дзвонити. У них в будинку був телефон, так як тітка Рая працівник пошти, і всі йшли до них дзвонити, якщо щось траплялося. Ніколи нікому відмови не було, у скільки б хто не прийшов – хоч опівночі, хоч під ранок. Чудова жінка тітка Рая. Про таких батьків, як у Женьки, деякі просто мріють. А як вони люблять Женю – це окрема історія.

Женя – пізня дитина. Коли Євгенія народилася, її батьки були найщасливішими на світі. І до сих пір дуже сильно люблять доньку, готові все для неї зробити. Собі в усьому відмовлять, а їй доставлять щастя. Все, що попросить, куплять і зроблять. Женя це прекрасно знає і користується любов’ю батьків сповна. У неї завжди були найкращі сукні і туфлі, кращі джинси, кращий телефон, все – краще. Зараз і сестра їй допомагає. Висилає гроші на навчання. Напевно, хтось скаже, що я заздрю. Ні, анітрохи. У мене тато не остання людина в районі. Мені нічого не варто – купити те, що є у подруги, і навіть краще. Мова зараз не про це. Я не про багатство хочу розповісти, а про моральний бік життя …

Отже, про весілля. Про те, що мене шокувало. Женька вийшла заміж за інтелігента в п’ятому поколінні, за внука нашого декана. Хлопчик перспективний. Напевно, ніхто з його родини не хотів йому такої пари, йому готували інше. Але хлопчик взяв і закохався в Женьку. По вуха. Його відмовляли, але він ні в яку: або Женя, або йду з дому і нікого з вас не знаю. Коротше, дотиснув. Батьки і дід-професор здалися. Вчора було весілля. Якщо не брати до уваги молодь, це було не весілля, а якийсь консиліум або засідання наукової ради. Велика частина запрошених – професора і кандидати наук нашого університету. Але мова не про них, тут все зрозуміло.

Справа в іншому. Уявляєте, Женя не запросила на весілля єдиних батьків. Вчора я її запитала: «Жень, а де дядь Коля з тіткою Раєю? Вони запізнюються?” І знаєте, що вона мені відповіла? Вона сухо сказала: «Їх не буде». Я спочатку не повірила, думала, що дівчина жартує. А після реєстрації в ЗАГС зрозуміла – не жартує.

У ресторані в ролі посаджених матері і батька сиділи – двоюрідна тітка нареченої Глафіра Петрівна і її чоловік Аристарх Євгенович. Обидва – колишні працівники якогось обкому, я навіть не знаю, що це таке. Але, мабуть, в минулому це було щось авторитетне. За фізіономії старої Глафіри і старого пердуна Аристарха було зрозуміло, вони не з простих. Коли закінчилася офіційна частина весілля, я все ж дізналася, чому немає батьків нареченої. Уявляєте, ця сучка Женя їх просто не запросила. Сказала їм, що весілля не буде. Буде проста реєстрація і недорога молодіжна вечірка. Коротше, обдурила батьків. Я сказала їй:

– Жень, це жорстоко з твого боку. Вони тебе так сильно люблять. Вони б багато віддали, щоб бачити тебе зараз.

Вона незворушно відповіла:

– Ось вони це багато і віддали – не ганьблять мене зараз своєю присутністю. Не заїкаються і не «чавокають». А ти сама-то не бачиш, що тут за контингент зібрався? Як би я їх сюди запросила? Ти уявляєш себе на моєму місці?

Я не відповіла, я все зрозуміла. Дядя Коля, тітка Рая, вибачте ви нас, будь ласка …

Related Post

Боюся, що і після зняття карантину залишиться страх заразитисяБоюся, що і після зняття карантину залишиться страх заразитися

Останнім часом відчуваю тривогу в магазині або на вулиці, якщо навколо багато людей. Особливо якщо вони стоять групами і не витримують дистанцію. Раніше я ніколи не помічала за собою іпохондрії,

facebook