Змалку я дружила з дівчинкою Софійкою. Коли ми були дітьми, то, звичайно, про багато речей просто не думали. Наприклад, про те, що ми з сімей із різним достатком. Про те, що в мене чогось більше, а в неї чогось менше. Ми ділилися всім. Софійка зі мною – історіями, я з нею – іграшками, частуваннями, іноді й одягом.
Взагалі-то Софійка була з нормальної інтелігентної родини, просто, коли ми познайомилися, в її мами з’явилася двійня. Грошей у родині не вистачало. Цей момент, мабуть, став переломним у голові, тоді ще зовсім маленької Софійки: вона добре запам’ятала період, коли ходила в старенькому одязі, й перестала бути наймолодшою.
Адже мамі стало не до старшої доньки – на руках висіли одразу двоє немовлят. Траплялося, що Софійка не приходила в садок (ми тоді були в старшій групі), або приходила така занедбана, що вихователі за голову хапалися.Потім ми пішли до школи, де все продовжилося так само. Соню стали акуратніше зачісувати та одягати, але, як і раніше, часто забували то погодувати, то забезпечити канцелярським приладдям.
Я ділилася зі своєю подругою всім, швидко привчилася носити всі речі у двох примірниках – від гумок до товстих чистих зошитів. Моя мама готувала мені шкільні перекуси і я, звичайно, не забувала порцію і для Софійки: друге яблучко, другий банан, другий бутерброд із сиром.
А після школи, точніше, після 11 класу ситуація різко змінилася. По-перше, Соня пішла до коледжу. По-друге, я зрештою вступила до академії. Я була щиро рада за подругу: вона вчилася і працювала щосили, і дуже скоро її життя вирівнялося.
Вона продовжувала заощаджувати й пояснювала це тим, що збирає на свою квартиру. Я її розуміла та підтримувала. Все-таки скрутне життя залишило свій відбиток. Згодом ми обидві вийшли заміж, життя подруги стабілізувалося.
А ось у мене справи, раптом, пішли гірше не можна. По-перше, мій чоловік сильно захворів, невинна застуда виявилася значно серйознішою, ніж ми думали. Поки він лежав у лікарні, я працювала, а наші накопичення швидко танули.
Я не впадала у відчай: нічого страшного, головне, що коханий скоро видужає. Про гроші й не думала: на іпотеку вистачало, на їжу вистачало, а головне – чоловік лежав у комфортабельній палаті однієї з найкращих лікарень. Але одного разу я прорахувалася: за тиждень до зарплати гроші просто закінчилися. Від стресу я неправильно розрахувала свій бюджет, плюс, довелося терміново докупляти ліки.
Я могла б попросити в борг у мами, але вона навіть не знала, що чоловік потрапив до лікарні – ми її не турбували через літній вік і слабке серце. Навіщо її хвилювати зайвий раз? Тож я вирішила попросити в борг у Софії. Я, звичайно, не вважаю, що вона чимось мені зобов’язана, але розраховувала, що подруга допоможе. Ми все-таки з дитинства разом, та й скільки разів я їй допомагала – не порахувати.
А вона мені відмовила!
– П’ять тисяч? – Дивним голосом перепитала вона мене. – Ні, це, звичайно, невелика сума, але ти зрозумій: у мене бюджет розпланований дуже суворо. Цього місяця у моїй статті витрат не закладено грошей, які я могла б дати тобі. Я розумію, що ти віддаси, але я просто не можу.
Подруга почала пояснювати мені, що суворо розподіляє кошти. Я слухала це, і нічого не розуміла. Вона ж вдало одружилася, у неї все в житті добре. Невже вона не може позичити мені таку крихітну суму? Загалом, наскільки я зрозуміла, у ній, як і раніше, живе та маленька Софійка, яка пам’ятає, як це погано, коли батьки в черговий раз не розрахували бюджет, і тепер вона голодна та без сукні для садочка чи школи. А може моя подруга просто стала черствою?
Подвійно прикро, що я всім із нею ділилася, усім! Від їжі до речей. А вона пошкодувала п’ять тисяч? Гроші займу, знайду, у кого взяти. Але на серці так важко – я вважаю її зрадницею. Заради неї я б багато на що пішла, і вже грошей їй у важкій ситуації зайняла б точно, навіть на шкоду собі! Не знаю, чи пробачу її коли-небудь? А може і не варто?
