– Я звільнився, – мляво промовив Костя.
– Ну, чудово! – кивнула Христина, і з підозрою подивилася на чоловіка: – А чого ти такий похмурий? Проблеми?
– Ну, як, проблеми, – зам’явся Костя. – Виявилось, що друзів у мене більше немає.
– Не зрозуміла. – Це як?
– А ось так, – Костя трохи посміхнувся. – Усі сказали, що тепер не хочуть мене знати. Щоб я не дзвонив, а якщо зустрінемося на вулиці, то щоб навіть руку не простягав!
– Це результат, – замислилася Христина. – А до того що було?
– Пішов до відділу кадрів писати заяву на звільнення, – сказав Костя. – У мене відпустка ще залишалася, так я сказав, щоб звільняли одним днем, або я у відпустку піду, замість відпрацювання.
– Там очима поблищали, але обхідний лист видали, та відправили за маршрутом.
– Костю, ти чого це звільнятися вирішив? – Наздогнав його у коридорі Гена, коли майже весь лист був поцяткований підписами.
– Далі час рухатися, – відповів Костя.
– Куди ти рухатись вирішив? У тебе голова на місці? – Здивувався Гена. – Куди ти зібрався йти? Ми працюємо на державному підприємстві! У нас оклад та стабільність! А ще – гарантована пенсія! Навіть, якщо немає роботи, ми своє отримуємо!
– Мало, Гено, – відповів Костя. – А в мене дружина та дитина.
– І в мене дружина! – відкинув аргумент Гена. – А у Толіка троє дітей! І працює чоловік! І всім на все вистачає!
– Я не знаю, на що Толіку вистачає, але ще місяця не було, щоб він до зарплати не позичав. Я так не хочу! Я хочу, щоб моя сім’я нічого не потребувала!
– Як пити дати, то тебе Христина твоя накрутила! Я навіть посперечатися готовий!
– Ніхто нікого не накручував, – відповів Костя. – Це моє виважене рішення.
– Як же, рішення! – відмахнувся Гена. – Ось, як ти підробляти став, у твоєї Христини апетити й виросли! Жили б, як усі, на нормальну зарплату, і не було б цих запитів!
– Не в запитах річ, – сказав Костя. – Питання у зручності та комфорті. До речі, тобі теж ніхто не заважає знайти підробіток! Я ось тротуарну плитку кладу, а замовлень стільки, що всі вихідні до пізньої ночі!
– А ти сантехнік! Знаєш, який попит на цю професію, якщо розумно підійти? А я тобі скажу, дві комбінатівські зарплати за два тижні отримаєш!
– Не хочу тебе слухати! – вигукнув Гена. – Не треба мене грішми спокушати! Я на своєму місці! У мене є стабільність! Я знаю, що отримаю свою зарплату!
– А чи буде робота, чи ні, це нехай у бригадира голова болить!
– І в тебе повно вільного часу, – усміхнувся Костя. – І тобі ніхто не заважає відійти на годину-півтори. А повернешся із сумою в кишені!
– Я все зрозумів! – вигукнув Гена на весь коридор. – Це тебе Христина твоя налаштувала! Ти під спідницею в неї сів, і тепер вона твоя голова?
– Був нормальним мужиком, а ця жінка тебе під каблук загнала! Як ти міг? Як ти міг зрадити наше право бути головою? Ти ж тепер у неї песиком на побігеньках будеш!
Костя не став сперечатися, а пішов далі маршрутом. Ще треба було здати інвентар, а потім до генерального за його підписом, та фінішувати у відділі кадрів.
Ось перед відділом кадрів його й зустріла вся його вже колишня бригада.
– Подивіться на нього! Отак виглядає зрадник усього нашого чоловічого племені! Раніше був чоловік, а тепер він під каблуком! – голосно зустріли Костю біля дверей відділу кадрів. – Раніше він сам вирішував. Де працювати, як жити, скільки отримувати! А тепер!
– Тепер за нього дружина вирішує! Дружина йому сказала, неси гроші, і він у вихідні працював на дядька! Дружина сказала, звільняйся з державного надійного підприємства, та йди до приватного сектору, і ось він уже заяву написав!
– А що ти ще, Костю, зробиш за наказом дружини? А якщо скаже дитину виносити, ти тільки спитаєш, хлопчика чи дівчинку?
Чоловіки несхвально загомоніли.
– Костю, друже! – Толя поклав йому руку на плече. – Одумайся! Ми розуміємо, слабину дав, але ж ми твої друзі, ми зрозуміємо і пробачимо! Забери заяву!
– Мужики, я вже все вирішив, – відповів Костя.
– Це не ти вирішив! Костю, одумайся! – наполягав Гена. – Залишайся справжнім мужиком, та господарем у своєму будинку! Не дружина за тебе має вирішувати, а ти за неї!
– От і виріши, як справжній мужик! Не прогинайся під жіночі «хочу» і «дай»! Це вона має тобі прислужувати, а не ти їй!
– Мужики, ви зовсім не розумієте всієї ситуації, – намагався пояснити Костя. – І не так у мене все в житті.
– Чоловіки! – вигукнув Гена. – Ми втратили нашого друга та брата! Відтепер його для нас немає! Не друг він нам більше, і не брат!
– Розумієш, Христино, я ж у цій бригаді, як з училища прийшов. Дев’ять років пліч-о-пліч. А тут… – Костя опустив голову на груди.
– Якщо ти хочеш повернутись на десять тисяч на місяць, щоб бути їм другом, я тобі нічого не скажу. Я просто знайду роботу, коли вийду з декрету. Нам вистачатиме. Але скажи мені чесно, ти сам хочеш назад?
Костя підняв голову і глянув дружині у вічі. У них не було ні засудження, ні тиску, лише кохання та ніжність.
– Христино, ти ж пам’ятаєш, що я не був таким, як зараз. Мене інакше виховували.
Вихованням Кості завжди займався батько. Людина жорстка і трохи жорстока. Чому Костина мати терпіла домашнього тирана, невідомо. Але ніколи й мови не заходило про розлучення.
А Роман Григорович тримав будинок у своєму міцному кулаку. Нічого в ньому не могло статися без його згоди.
Кості він з ранніх років вкладав у голову свою істину:
– Чоловік завжди повинен бути мужиком! Як він сказав, так і буде! І не жінка має керувати, а мужик! На ньому все тримається, від нього залежить! І він сам має ухвалювати рішення!
– Зрозумій, синку! Жінки хитрі та розважливі, а переконувати вміють так, що рідко, хто може вистояти! І ось завдання мужика розкусити хитрість, і вивести її на чисту воду!
– І ніколи не піддавайся на вмовляння! Вирішив сам – значить кремінь! Переконувати почне, на своєму стій! В результаті, все одно з тебе попит! І не треба тобі за чужі дурниці відповідати!
Крім цього Роман Григорович прищепив синові цілеспрямованість, відповідальність, силу волі та характер.
Мама мріяла бачити у своїй дитині економіста, юриста чи інженера, але доля його була вирішена наперед.
– Будівельником він буде! Це гідна професія!
– Рома, він розумний хлопчик, – намагалася наполягати мати, мабуть, уперше в житті. – Він може заробляти набагато більше, ніж будівельник!
– І ходити, як клоун, у піджаку та краватці кабінетами? – посміхнувся Роман Григорович. – У кабінетах сидять ті, у кого руки до діла не привчені! А мій син буде справжнім чоловіком!
Будівельне училище Костя закінчив відмінником. Його хотіли направити на вищу освіту, щоб він навчався далі, та став інженером.
Але Роман Григорович недвозначно дав зрозуміти, що вища освіта для білих комірців, а його син буде робітником! Зате чесним та справжнім!
Домобудівний комбінат прийняв нового працівника в штат з розкритими обіймами. А коли бригадир побачив, як Костя ставиться до праці, став за нього горою!
– Він один так доріжки з плитки викладає, що хоч із лінійкою ходи, та перевіряй! Прозір – один в один!
Така слушна характеристика не налаштувала мужиків із бригади проти молодого обдарування. Хоча усі шанси на це були.
Але Костя говорив з ними тим язиком і поняттями, що йому батько вклав. А ця риторика знайшла бурхливе схвалення серед колег.
І з таким самим підходом Костя вступив у перші в його житті серйозні стосунки. Кохання коханням, а коли Костя з’їхався з Христиною, почали виникати фінансові конфлікти.
– Де гроші із тумбочки? – вимогливо запитав Костя.
– Туфельки купила! – відповіла Христина. – А що?
– А що це за туфлі, які коштують п’ять тисяч?
– Ну, ми з дівчатками у кафе зайшли, відзначити, а потім додому на таксі! – Христина посміхнулася. – Чому ти сердишся?
– І ти ще питаєш, чому? – прокричав Костя. – Гроші в будинок приношу я, а ти їх витрачаєш на чергові туфлі! Ти ж не стонога! Навіщо тобі стільки взуття?
– Ну, у дівчини, яка себе поважає, має бути пара взуття на будь-який випадок у житті!
– А ця дівчина не подумала, що моя зарплата такого підходу не витримає? – продовжував кричати Костя. – Усі витрати треба погоджувати зі мною, бо на такі випадкові покупки у нас грошей нема!
– Костю, а в чому проблема? – Знизала плечима Христина. – Зароби!
– Я й так працюю! І у мене стабільна гарна зарплатня! А якби ти не купувала непотрібні речі, то її вистачило б на місяць! А зараз до зарплати ще півтора тижня, на що ми будемо жити?
– Костю, годі кричати! – Христина теж підвищила голос. – Ти чоловік! Зароби! Знаєш, як я вірю в тебе? Дуже сильно!
Сказала Христина, на погляд Кості, все вірно, але відчуття каверзи залишилося. Начебто, на його мужність ніхто не зазіхнув, а на місце Христину він не поставив.
Наступного разу Христина знову зробила спонтанну покупку, а Костя, дізнавшись про це, почав її відчитувати. Але не врахував, що у гості зазирнула потенційна теща.
– Костю, а що це за крик на мою дочку? – Запитала Олеся. – І що це за претензії?
– Олесю, вона знову витратила всі гроші! – почав виправдовуватись Костя. – Аванс мені, як минулого разу, не дадуть, і на що нам тепер жити?
– Костю, ти чоловік, чи не чоловік? – поцікавилася Олеся.
– Чоловік, – як само собою зрозуміле, відповів Костя.
– І як ти смієш висувати претензії жінці, яка свою долю вручила тобі без залишку? Вона ж сподівається лише на тебе! Більше їй розраховувати нема на кого!
– І якщо ти її не забезпечуєш, то як ти на ній одружуватися збираєшся? Та і їй самій, навіщо такий чоловік?
– У мене зарплатня! – Заперечив Костя. – Стабільна!
– Костю, з твоєї стабільності мишу не прогодуєш! – усміхнулася Олеся. – Ти ж будівельник!
– Я тротуарну плитку кладу, – поправив жінку Костя.
– Чудово! Моїм сусідам на дачі треба доріжку та майданчик під навісом замостити! Візьмешся?
– Я ж працюю, – розгубився Костя.
– А вихідні дні для чого вигадані? Диван продавлювати? Ти сам подумай, якщо ти просто лежатимеш, Христина передумає за тебе заміж іти!
Костя погодився. А за роботу йому заплатили хороші гроші, які Христина, порівняно швидко, теж пустила за вітром.
Але сам факт великої суми за два дні роботи, змусив Костю ґрунтовно замислитись. Після першого замовлення від сусідів майбутньої тещі, з’явився другий, потім третій. Гроші почали не просто затримуватись у будинку, вони були завжди. І їх хотілося витрачати!
А Костя звик жити на десять тисяч на місяць. І постало інше питання:
– А на що їх витрачати?- Звісно, на кохану дівчину!
– Христино, а пішли тобі туфельки подивимося! – пропонував він. – А тобі новий крем не потрібен? Чи сукня? Може, сумочка?
Побачивши разючу зміну у поведінці хлопця, Христина погодилася стати його дружиною. І донька не забарилася.
Виникла нова проблема:
– Христино, я не знаю, що мені робити, – звернувся він до дружини. – У мене замовлення розписані на кілька місяців уперед.
У будні я вас майже не бачу, а у вихідні не бачу зовсім. Я сумую. Чесно.
– Костю, дай відповідь самому собі, наскільки тобі потрібен твій комбінат? – Спрямовувала Христина думки чоловіка. – Із замовлень ти вже заробляєш більше, а це вісім вихідних за місяць.
– Тобто вісім робочих днів. Ти ж можеш тільки їх працювати, а решту часу проводити з родиною!
– Або працювати за графіком комбінату, заробляти набагато більше, а вихідні бути вдома зі мною та Ксюшею.
Правильно! От недолугий! Погано те, що це рішення знайшла Христина, а не він. Адже він мужик у будинку!
Але зиск переміг, і він пішов звільнятися.
– Так, мій коханий, тебе виховували мужиком, головніший за якого в будинку тільки Бог. Його слово – закон! І суперечити йому не можна!
– Саме так! – кивнув Костя.
– А яке завдання мужика? – Запитала Христина, і сама стала відповідати: – Стежити, щоб усім всього вистачало, і заробляти гроші. А ще вимагати за це поваги! А де тут хоч слово про кохання?
– Але ж я вас кохаю!
– Так, то ти вже й не мужик, – Христина посміхнулася.
– Тобто, мужики на роботі мають рацію? Я під підбором? – убитим голосом поцікавився Костя.
– Ні! – заперечила Христина. – Ти не мужик! Ти краще! Ти чоловік! А це сходинка набагато вища, ніж якийсь мужик! Чоловік не лише заробляє гроші, і не лише стежить, щоб у всіх було все.
– Він дбає про те, щоб його сім’я жила не тільки в достатку, а й у щасті! І на це здатний лише справжній чоловік, а не якийсь мужик! Справжній голова сім’ї!
– Тож ти – мій коханий чоловік!
А ви замислювалися коли небуть, з ким пов’язали свою долю – з чоловіком, чи з мужиком?
