Ангеліна Петрівна була суворою жінкою, у якої через круту вдачу довго не складалося особисте життя. Тільки в тридцять шість років вона вийшла заміж за людину досить м’яку, щоб зносити її непростий характер.
Однак незабаром було нове випробування: ніяк не виходило спланувати дитину. І лише через три роки, десятки обстежень її та чоловіка та одне невдале ЕКО, вона побачила на тесті заповітні дві смужки.
І ось у розпал яскравої осені в Ангеліни Петрівни з’явилася дочка Даша.
Ангеліна Петрівна виходила з лікарні в компанії коханого чоловіка, тримала на руках спляче немовля та з радістю дивилася, як природа грає золотими та червоними фарбами на деревах. Тоді не було межі її щастя, адже життя, начебто, тільки починалося.
Але щастя тривало недовго. Через рік після появи Даші чоловік Ангеліни Петрівни пішов з життя від зупинки серця. І всі турботи про дитину, включаючи фінансові, повністю лягли на її плечі.
Ангеліна Петрівна з гідністю перенесла всі негаразди, проте характер у неї запеклий. До того ж Даша, стаючи дорослішою, не виправдовувала надій матері.
Вона росла тихою, спокійною і зовсім звичайною дитиною, тоді як Ангеліна Петрівна мріяла про те, що її дочка буде завжди попереду всіх, виділятиметься і проявить неординарні здібності змалку.
Вона віддала дівчинку на гімнастику, англійську та спів, але Даша швидко закинула і те, і інше, і третє. Успадкувавши мамину впертість, вона не робила нічого проти своєї волі.
Одна була втіха для Ангеліни Петрівни: Даша з дитинства любила читати. Але це ніяк не впливало на її успіхи, хіба що з літератури були хороші оцінки. При цьому Даша була слухняною та доброю дівчинкою, яка хотіла порадувати маму, але не витримувала її завищених вимог.
А ще у їхніх стосунках був присутній третій зайвий. Точніше, третя зайва.
Дочка маминої подруги. Світлана.
Мама Свєти, Клавдія Іванівна, теж народила її пізно і ніколи не втрачала нагоди похвалитися досягненнями дочки. То вона майже на всіх спектаклях у дитячому садку грає головні ролі, то вона виграє змагання з танців, попутно встигаючи допомагати мамі по господарству, а маленьку рекламу, де зіграла її дочка, Клавдія Іванівна показувала чи не щоразу при зустрічі з Ангелиною Петрівною.
– Моя донька просто диво! – розпиналася Клавдія Іванівна, розпливаючись у посмішці.
А Ангеліна Петрівна знемагала від заздрощів, і невдоволення від цього потім виплескувала на дочку.
– Подивися на себе, яка ти нечупара! – зло шипіла вона на Дашу, коли та поверталася з прогулянок у трохи забрудненому одязі. – От подивилася б на свою однокласницю Світлану, вона; сама акуратність!
Ангеліна Петрівна воліла не помічати, наскільки боляче було Даші від цих слів. Не помічала вона і якихось перемог доньки. Для неї вони всі були надто дрібними.
А ось тицьнути в промахи; це вона залюбки! Не забуваючи порівняти недолугу Дашу з ідеальною Свєтою. Ангеліна Петрівна злилася, що Даша росте пасивною і безініціативною, не звертаючи уваги, що, коли Даша намагається чогось навчиться, але робить помилку, вона сама зводить цю помилку в абсолют.
І ще довго потім згадує, не забуваючи згадати, наскільки краще себе у цьому виявляє Свєта.
Якось сталося з піджаком, який Даша вирішила попрасувати перед Першим вересня. Ніхто не пояснив Даші, як поводитися з ніжною тканиною, і в результаті вона пропалила дірку, щойно торкнувшись його розпеченою праскою.
– Треба було через ганчірку прасувати, дурепа, нічого ти не вмієш! – обурювалася Ангеліна Петрівна, згадуючи барвисті розповіді Клавдії Іванівни про те, яка її Свєта розумниця, яка вже у свої чотирнадцять вона і готує, і прибирає, і прасує весь одяг на радість мамі.
“А моя; суцільне розчарування”, – з досадою думала Ангеліна Петрівна.
Але серце в неї було не кам’яне. Вона щиро переживала за дочку і хотіла її мотивувати, як у дитинстві мотивували її. Ангеліна Петрівна просто приміряла своє життя на життя дочки, і якщо вона колись, дивлячись на інших, могла створити собі приклади для наслідування і стати краще, справляючись з різними труднощами, то й Даша повинна так само.
Ангеліна Петрівна не врахувала, що Даші треба було набагато більше ласки та ніжності, що треба було не лише вимагати від неї, а й обережно спрямовувати та більше хвалити. А від тиску Даша сама опускала руки в будь-яких починаннях і ставала тільки закритішою і замкненішою.
Вона, попри все, любила матір, але дедалі більше віддалялася, розуміючи, що не дочекається підтримки. А Ангеліна Петрівна помічала лише те, що Даша все далі від її уявного, схожого на Свєту, ідеалу.
Але так несподівано сталося, що в чомусь Даша змогла перевершити Свєту в очах Ангеліни Петрівни. Даша змогла вступити на бюджет, а Свєта; ні.
І, попри всі запевнення Клавдії Іванівни, що вища освіта зараз нічого не варта, і що її дочка займається своєю улюбленою та прибутковою справою – манікюром, Ангеліна Петрівна трохи зловтішалася і пишалася Дашею.
Однак похвали матері після всіх років холодного спонукання Даша не могла сприймати нормально. Та й гордість Ангеліни Петрівни не протрималася довго.
Довчившись до бакалавра, Даша відверто втомилася і пішла з університету, вирішивши не йти далі на магістратуру. Ангеліна Петрівна встигла розмріятись, що донька стане чи не кандидатом наук, неймовірно засмутилася.
– І куди тепер ти підеш? Недоучка! – зневажливо виразилась вона.
– Піду працювати! Бакалавр також вважається вищою освітою! – Огризалася у відповідь Даша.
Але цього разу Ангеліна Петрівна так просто у спокої доньку не залишила. Дуже вже вона хотіла, щоб Даша хоч чимось перевершувала Свєту. І навіть коли Даша влаштувалася на роботу за фахом, Ангеліна Петрівна наполегливо вимагала вступити до магістратури.
Вона навіть готова була її утримувати на час навчання, аби дочка пішла в неї на поводі. А Даша все це вислуховувала. Їй просто не вистачало духу серйозно заперечити чи взагалі з’їхати від матері.
Через відношення Ангеліни Петрівни Даша так і не навчилася вірити в себе і справді боялася, що в самостійному житті нічого й ніколи не вийде. Вона стала залежною від материнського контролю і зрештою зламалася під натиском Ангеліни Петрівни, почавши після роботи готуватися до вступних іспитів для вступу до магістратури наступного року.
Ангеліна Петрівна була задоволена і все ж таки переживала, що дочка не зможе скласти іспити після річної перерви, тому чим ближче був термін вступних іспитів; тим більше вона тиснула, щоб Даша старанніше готувалася.
А Даші, навпаки, витівка з магістратурою подобалася все менше. Вона звикла до роботи, її все влаштовувало, тому не хотілося повертатися до навчання тільки заради амбіцій матері.
Дочка і мати часто лаялися, але в результаті Ангеліна Петрівна все одно брала гору. Проте їхні стосунки стали дуже напруженими, і Ангелину Петрівну це трохи гнобило.
Проте бажання бачити свою дочку хоч у чомусь успішнішою було для неї важливіше.
Тому в цілому життя Ангеліни Петрівни йшло своєю чергою… поки одного разу вона, повертаючись з магазину ввечері, не застала на сходовій клітці заплакану Клавдію Іванівну.
– Що трапилося? – Ангеліна Петрівна одразу кинулася до сусідки, але та поспішно втерла сльози і похитала головою.
– Нічого, йди додому, я також зараз піду.
– Ні, йдемо вип’ємо чаю, і ти мені все розповіси.
Клавдія Іванівна ще якийсь час відмовлялася, але зрештою погодилася. І коли чашки були розставлені, чайник скипів, а чай був налитий, під чарівні аромати м’яти та суниці зі вершками Клавдія Іванівна розповіла свою історію, яка шокувала Ангелину Петрівну.
Як виявилося, Свєта насправді завжди була примхливою і норовливою дитиною і вже дуже давно ні в що не ставила свою матір. Вона хамила, принижувала та відбирала у Клавдії Іванівни майже всю пенсію, а зараз взагалі в положенні і хоче жити окремо у квартирі зі своїм хлопцем, а мати виселити на дачу.
– І їй байдуже, що там холодно! Каже, щоб я купила обігрівач, – скаржилася Клавдія Іванівна, схлипуючи в хустинку.
– Але ж як… – дивувалася Ангеліна Петрівна. – Адже ти завжди казала…
– Я багато прикрашала. Видавала бажане за дійсне. Це все проклята заздрість!
– Заздрість? Ти мені заздрила?
– Так! У тебе така мила дівчинка росла, завжди віталася, і я бачила, як часто вона допомагала носити тобі сумки з магазину. Так, я часто спостерігала за нею з вікна, адже вона добра ще, підгодовувала місцевих кішок і голубів. Не те що моя Свєтка, завжди тільки про себе і думала, а зараз зовсім від рук відбилася. Що я тільки пропустила у її вихованні? Уявлення не маю. Було так соромно! Особливо на тлі твоєї Даші. Тому й розповідала казки про золоту доньку, яка що не зробить – все добре виходить.
Ангелину Петрівну немов вдарили по голові чимось важким. І вона достеменно знала, що це було. Усвідомлення. Вона раптом під зовсім новим кутом глянула на все своє життя і на те, яка Даша була насправді.
Відкрилася Ангелині Петрівні і вся неприємна правда, як сама поводилася з дочкою. Наскільки ж вона була несправедлива! А Даша все покірно зносила, і справді, вона часто їй допомагала, а Ангеліна Петрівна тільки злилася, вважаючи, що Даша недостатньо намагається.
І при цьому Даша все одно любила свою недолугу матір.
Зрештою, Ангеліна Петрівна відчула гостру потребу повинитися перед дочкою, сказати їй, що вона насправді відчуває. Адже тільки зараз вона зрозуміла, що Даша, напевно, вважає себе нелюбою дочкою.
Такого не можна допустити! Тому, абияк втішивши і провівши сусідку, Ангеліна Петрівна купила торт і стала чекати Дашу з роботи, щоб все-все їй розповісти.
Але замість Даші мати дочекалася лише страшного дзвінка. Начальник Даші повідомив, що на роботі їй стало погано і її відвезли до лікарні. Несамовито від жаху Ангеліна Петрівна помчала до дочки.
Пам’ятаючи, що трапилося з чоловіком, вона вся звелася, доки добиралася до лікарні. І хоч прийому як такого вже не було, вона вмовляння і благала щоб її пустили. І ось, заплакана, вона постала перед Дашею. Благо, у неї була сильна перевтома, і про всяк випадок її вирішили залишити в лікарні на кілька днів для обстеження.
Про це вона і розповіла переляканій матері. Але Ангеліна Петрівна все одно не могла знайти собі місця від почуття провини.
– Пробач мені, доню! – заплакала вона прямо в палаті. – За все пробач! Не треба тобі жодної магістратури, якщо не хочеш! Іди своїм шляхом, а я прийму будь-який твій вибір, ти в мене найкраща! Найкраща! Вибач, що не казала тобі цього раніше, це я дурепа, але тепер все буде інакше!
Від слів матері Даша сама розплакалася і міцно обійняла Ангелину Петрівну, як найдорожчу людину на всьому білому світі.
– Тільки ми одна в одної є, мамо! – Схлипнула Даша. – Звичайно, я прощаю тебе! Все буде гаразд!
Вони довго ще обіймалися, плакали, але це послужило початком нових, зовсім інших взаємин матері та дочки, сповнених щирості, тепла та розуміння, які вони потім пронесуть через роки. І справді, попри всі негаразди, все в них було добре.
Ставте вподобайки та пишіть коментарі, що думаєте з цього приводу?
