Чоловік і дружина йшли по торговому центру. Вони посварилися. Точніше, дружина посварилася.
Причепилася до інтонації, пригадала старі помилки, висловила свою думку про розумові здібності чоловіка і сама себе завела. Ішла і злилася, дивлячись на чоловіка скоса. І думала.
Думала про те, який він непривабливий. Зовсім лисий став. Товстий такий. Одягнений якось неохайно, ось навіть речі гарні, але він примудрявся неохайно виглядати.
Він як старий, ось! Щоки бульдожі, кудлаті брови. Похмурий. Треба йти від такого неприємного старого.
Вона зовсім інша. Їй не даси її роки, п’ятдесят вісім. Та й хіба це роки? Он зірки заміж виходять за молодих артистів та багатіїв, тільки сьогодні читала про таке.
І вона стежить за собою, у неї гарна зачіска, ідеальний макіяж, гарна сукня, туфельки на підборах. Вона така приваблива, елегантна і ще молода. І з таким старим бульдогом іде. І живе.
Дружина зайшла в магазин, а чоловікові веліла на лавці чекати, там у холах стояли лавочки. А то соромно заходити з таким. Вибирала жакет, пішла у примірювальну. І раптом в примірювальній побачила жінку похилого віку. Просто навпроти.
Зморшки, кола під очима, шия, що зів’яла… І вона зрозуміла – та це ж дзеркало. Дзеркало і безжальне денне світло.
І знаєте, коли дивишся у дзеркало підготувавшись, – там одна людина. А коли раптово себе побачиш чи сфотографують зненацька, – інша людина виходить. Зовсім не така гарна. М’яко кажучи.
Хочете дізнатися, як насправді виглядаєте – подивіться на свої випадкові фотографії… На ті, які зроблено, коли ви не очікували.
З дзеркала на жінку дивилася літня, м’яко кажучи, жінка. Здивовано і невдоволено дивилася. Відображення. Ось що це було. Вона сама. Ось хто це був.
Жінка постояла перед дзеркалом із речами в руках. Потім віднесла жакети на вішалку і вийшла із магазину. Підійшла до чоловіка і сіла поряд. Взяла його за руку і тихенько заплакала, притулившись до нього.
А той нічого не розумів, засмутився, все питав:
– Що трапилося, Свєто? Ти чого? І дивився коричневими добрими очима з-під кущових брів. Майже сивих. Лисий гладкий чоловік з добрими очима.
Який так постарів. І став негарним, – так думала дружина нещодавно. Поки не побачила себе в дзеркалі, по-справжньому.
І не зрозуміла в одну мить, що і вона постаріла. Ми старіємо разом, якщо випаде таке щастя. Бо це щастя – разом старіти.
Так вони сиділи на лавці удвох у величезному торговому центрі, під зеленим штучним деревом, яке ніколи не пожовкне.
І не опаде його пластикове листя, – бо воно не живе. А живі старіють та змінюються. Просто іноді цього не розуміють. А зрозумівши – засмучуються і дивуються, – як так?
А потім обіймають близьку людину. Не має значення, як він виглядає, – важливо, що він є. Поки що є. І ми є. Є діти та онуки. І ще є життя, яке можна жити – разом.
І дружина тихо вибачилася.
– Пробач мені!
А чоловік сказав, що взагалі не гнівається ні на що. І посміхнувся та поцілував дружину. А ще сказав, що вона красуня, – бо він і справді так вважав.
І поки поруч є той, хто так вважає, – ми й справді красуні! Цінуйте ці миті життя та дякуйте Богу, що у вас є така можливість. Бо багато хто її не має. А близька людина – наше найкраще дзеркало
Залишайте свої слушні думки в коментарях, підтримайте автора вподобайками! Нехай вам щастить!
