Поки я згадував як мене звати, поки вчився заново ходити і їсти

Діма і Мирослава прожили 3 роки в шлюбі, до того, як Лі а пішов в чергову експедицію і не повернувся. Від нього не було ні слуху, як то кажуть, ні духу.

Всі шукали його, а потім, через якийсь час Віра, подруга Миросі сказала їй, що Діма одружився, і що не варто його тепер чіпати, в нього своє життя.

Як тоді несолодко довелося Мирославі. Уявити тільки, вона ж і дитя втратила від нервів, ще б пак, тут робив вигляд що допомагає кімнату дитячу оформлювати, а через кілька днів зник, одружився.

Мирослава сама не своя була, і гидоту ковтала всяку, і з милом і мотузкою її ловили, але вберегли дівчину від біди. А через 2 роки вона завдяки одному судовому хлопцеві забула всю цю історію.

Вона була на 8 місяці вагітності, коли в двері подзвонили. Вона чекала чоловіка додому, тому побігла відкривати. На порозі стояв Діма.

Дивився на округлий живіт дівчини і на очах мінялася його посмішка. -Як ти посміла, оце твоє кохання, поки я згадував як мене звати, поки вчився заново ходити і їсти ти заміну мені знайшла, поки я без пам’яті був всі ці роки, чому, чому ти мене не шукала.

-Але я не знала, Віра сказала…- Віра, мало що вона могла сказати. Ти головне мене не дочекалася, не шукала, яка ж ти сво…. Крики перервалися, Діму дуже швидко заспокоїв чоловік Миросі.

Все наче як владналося, кожен пішов своїм шляхом, але досі дуже часто знайомі і друзі згадують Миросі цю ситуацію.

Мало того, звинувачують, бо ж вона не дочекалася, хоча вони ж перші кричали криком, щоб вона забула його і д ла далі, на весіллі її гопака і польку як танцювали, щиро щастя бажали.

За Діму ні слова, ні пів слова не згадували, адже ж бачили як вона п0бивалася. Як думаєте чи є вина Миросі в тому, що все тепер не так?