Понад три роки я працював менеджером середньої ланки в одній компанії. Потім у нас змінився начальник, якому не сподобалося, як я виконую роботу, і він мене звільнив.
Мені не вдалося знайти таку роботу, як раніше, тож я просто пішов працювати вантажником. Робота хоч і важка, але заробити можна добре, навіть більше ніж в офісі.
Якось під час роботи я почув, що мене хтось кличе.
-Антон, це ти? Що ж! Не треба було тебе звільняти, ти опустився на саме дно, – сказав колишній начальник, підходячи до мене.
-Доброго дня, Олександре Федоровичу, так, ось працюю, отримую непогані гроші, – відповів я.
-Непогані гроші? Ти зараз кого намагаєшся обдурити? Навіщо ти вдаєш, що все чудово? – Запитав колишній начальник.
-Мені ніколи з вами говорити, треба фуру розвантажити, роботи багато, – сказав я.
-Все, все, не смію тебе відволікати, – відповів він і пішов далі.
За кілька хвилин Олександр Федорович знову підійшов до мене і простягнув тисячу гривень.
-От, Антоне, візьми, мені так соромно, що я тебе звільнив, тепер через мене ти вантажник, – сумно промовив він.
-Мені не потрібні ваші гроші, – відмовився я.
-А ну так, я і забув, що вантажники багаті, куди нам, простому народу, до вас, – саркастично сказав Олександр Федорович. – Гаразд, Антоне, удачі тобі, вона тобі знадобиться.
Загалом не розумію, що хотів від мене колишній начальник. Я справді задоволений своєю роботою, так, вона не дає мені якоїсь статусності, але в мене нормальна зарплатня, я підтримую свою фізичну форму, постійно спілкуюсь з різними людьми. Це краще ніж сидіти в офісі та постійно бачити незадоволені обличчя.
