Коли ми брали шлюб, чоловік подарував мені багато прикрас окрім обручки. І майже кожне свято дарував щось нове. За 7 років назбиралася гідна колекція золотих прикрас з коштовним та напівкоштовним камінням.
Я завжди полюбляла вдягати його подарунки наборами. Є сережки і каблучка з голубим каменем, як мої очі. Є золоті сережки з перлинами і браслет із золота до них. Вже, якщо чесно, всю колекцію по пам’яті не перелічити.
Коли 24 лютого ми прокинулися вранці і сідали в автівку, то я забрала тільки документи і валюту. Трішки теплого одягу, воду. Вже в дорозі згадала про свою скарбничку. Сумно, але плакати не стала, люди гинуть, які вже сережки…
Чоловік поселив мене у якомусь пансіонаті, це було безкоштовно і поруч були такі ж налякані жіночки, як і я. Багато хто з дітками. Чоловік вмовляв мене перетнути кордон, навіть благав. Казав, що так би йому було спокійніше. А потім поїхав на фронт.
Ні, не одразу. Спочатку він повернувся до Києва, пішов у тероборону. Коли орки відступили з Київщини та Чернігівщини, його забрали на навчання. А у квітні він був прийнятий до лав ЗСУ.
Важко. Ніхто не зрозуміє з тих, у кого чоловік (чи брат, чи батько) не на фронті. Серце крається. Я тут потоваришувала з дівчиною, ми згодом разом орендували квартиру, щоб не займати безкоштовного житла. Люди з-під обстрілів їдуть, а що нам киянам, не так вже і важко.
У травні місяці багато людей повернулося у Київ. Серед них моя сусідка Даша. Скільки ми з нею пляшок вина випили за часи нашого “сусідствування”. От тільки чоловіки десь чимся своїм зайняті, то ми вже… Ріжемо сир, натираємо келихи. Люблю це дівча, як сестру.
Коли я зрозуміла, що вона вже вдома, я попросила зайти в квартиру. Подивитися, особливо може кухню, раптом чоловік щось лишив. Ну і подумалось мені, може б варто забрати коштовності. Не знаю чи повернуся в Київ, чи буде нагода. Попросила Дашку вибрати усе зі скриньки, що є коштовного, спакувати і на Нову Пошту.
Вона зі спальні надіслала мені фото, чи це воно? Там були мої набори, також рідкісні сережки-пелюстки, вони там єдині зі справжніми діамантами. Даша закинула все на Нову Пошту за пару днів. Я відстежувала відправлення. Нарешті за 5 днів воно було у мене.
Розібравши пакунок, я була шокована. Подзвонила сусідці, почала питати, чи вона відправила усе. Також питала, скільки саме було прикрас і яких саме. Вона почала говорити, що не пам’ятає вже та й майже тиждень минув.
Я поставила питання стосовно сережок-пелюсток. Вона казала, що не пам’ятає такої прикраси. Я це собі відмітила, бо їх вже дуже добре видно на фото з квартири.
Загалом з моїх прикрас сім до відділення не доїхали. Це досить велика сумма тисяч гривень, а як подарунки чоловіка, який щодня ризикує життям на фронті, то взагалі безцінні.
Починаю шкодувати, що запросила Дашу сама зайти і сказала, що і де лежить. Вона наполягає, що відправила усе, а що я можу довести та і навіщо? Ніби вона щось мені поверне. Вона напевне мого повернення у Київ і не чекає.
Ось така вона дружба під час війни: кожна сама за себе і виживання понад усе!
- Тепер ми з тобою житимемо по сусідству! – радісно повідомила Інесі старша сестра. -…
Людмила овдовіла рано. У тридцять п'ять років вона ховала чоловіка. Синові Васі тоді шість було,…
Валентина Сергіївна сиділа на жорсткій вокзальній лаві вже другу годину. Валіза, перев'язана старим шнуром для…
Юля сиділа на кухні та з задоволенням пила чай, що охолонув. Молодший, Мишко, якому було…
— Як це — я не лечу з тобою? — Антон розгублено стояв посеред кімнати,…
— Ти впевнена, що це не помилка, Віро? — прошепотіла Анна, нервово перебираючи ремінець сумочки.…