– Пашка, глянь… Вадим, чи що? – Ніна, копаючись на городі, підняла голову на звук хвіртки, що відчинилася.
– Так, він. І з сумкою якоюсь великою, – Павло та Ніна багатозначно переглянулись.
– Схоже, з речами… Невже Марина його вигнала? Дострибався, Казанова…
Павло струсив з рук землю – вони з дружиною висаджували розсаду – і пішов зустрічати брата. А Ніна залишилася спостерігати все це збоку.
«Прийде Паша, розкаже… Чого це мені бігти до цього самозакоханого типу», – подумала вона і тільки хотіла продовжити роботу, як побачила, що Вадим вітально махає їй рукою з якоюсь натягнутою, винною усмішкою.
Вона помахала у відповідь, а сама подумала: «Як кіт, що нашкодив… Значить, справді завинив, і нікуди було подітися – з’явився до родичів, як сніг на голову…»
Павло недовго розмовляв із братом, потім повернувся на город, а Вадим пішов у хату.
– Ти мала рацію, Ніно! – Сказав, повернувшись, Паша. – Марина виставила його з речами. Але правди від нього не доб’єшся – у нього завжди винна Маринка. Але ж ми все знаємо. Значить, не витримала вона.
– Та хіба таке можна пробачити? Вона й так довго очі заплющувала на його бенкети та скандали. А ще й руку кілька разів на неї підіймав…
– Її й зрозуміти можна: ще б – відхопила такого хлопця – на шість років молодшого, симпатичного. Та й донька від нього, а від першого чоловіка п’ять років не могла зачати. Тому, мабуть, і боялася його втратити, – Ніна замислилась.
– Так, з її зовнішністю … Ти знаєш, як її на минулій роботі називали? – Павло з хитрою усмішкою дивився на дружину. – Баба-яга!
Ніна від подиву підійняла брови:
– Серйозно?
– Так. І вона, уяви, на нього відгукувалася і тільки сміялася.
– Почуття гумору в неї є, це правда. Але й воно не допомагає, коли в сім’ї таке… – зітхнула Ніна.
…Павло познайомився з Мариною на роботі. Їй тоді було двадцять вісім. Вона працювала диспетчером на службі таксі, а він займався ремонтом та налаштуванням рацій для таксистів.
Ця жінка була дружиною директора служби, ще молодого чоловіка. У шлюбі вони були понад п’ять років, але дітей не було.
Тоді Павло навіть здивувався, що у симпатичного, привабливого Максима Олеговича така некрасива і грубувата дружина.
Якось до Павла на роботу зайшов молодший брат Вадим. Того дня у Марини був день народження, і вона запропонувала хлопцям і жінкам-диспетчерам відзначити його прямо тут, в офісі.
Посиділи добре, а за годину Максима Олеговича кудись викликали, і він поїхав. А Марина з Вадимом, який до усіх жінок залицявся і підморгував, якось швидко порозумілися – вона заливалася від сміху від його жартів, а він просто розквітав від її реакції й жартував ще більше.
Павло так і не помітив, коли між ними проскочила іскра, але це сталося. Справа була в листопаді, а вже в березні Марина повідомила всіх, що вони з Максимом розлучаються.
– А що мені чекати від цього шлюбу? Годинник мій цокає, а дітей все немає … Я перевірялася – у мене все нормально. А Макс не хоче йти до лікаря принципово. Мабуть, діти в його плани не входять.
– Та й крутить він на боці, я знаю точно. На мене всі дивляться через це, як на недолугу. Та ще тикають пальцем: дивіться, мовляв, яка Баба-яга, і що він у ній знайшов?
Коли Вадим оголосив рідним, що одружується, його мати та батько зраділи, а брат здивувався:
– З ким, Вадиме?
– З Мариною! – З усмішкою відповів той.
– Та вона ж старша за тебе на багато років, та й…
– Не красива, хочеш сказати? Ну то й що! Натомість знаєш, яка вона забезпечена… У неї тітка – директор проєктного інституту. Маринка сказала, що невдовзі мене влаштує туди на роботу.
– Мати та брат живуть в Ізраїлі, у них там своя справа. Вони щомісяця надсилають їй такі посилки! Там все – від шкарпеток і трусів до червоної ікри… Квартира у неї теж класна – хоч дві кімнати, але з євроремонтом.
– І долари їй висилають для оплати комуналки та всього іншого. Квартира, щоправда, оформлена на маму… Та ще дача двоповерхова за містом із садом та великим городом. Ми вже там були… Загалом, наречена з посагом!
– Посаг – це добре! А ти її хоч любиш? – спитав Павло.
– Ну, а як же? У неї класний характер! – усміхнувся брат. – І готує вона дуже смачно!
Усі переглянулись. Ну що ти заперечиш проти таких аргументів! І незабаром Марина та Вадим одружилися.
Коли Марина зрозуміла, що при надії, її радості не було меж.
– Говорила я Максиму, що справа в ньому! А з Вадиком пожили три місяці у шлюбі – і ось уже дитина на підході!
Донька з’явилася на світ здоровенькою на радість батькам та бабусі з дідусем. Щойно їй виповнилося пів року, Марина та Вадим стали залишати її на вихідних у бабусі, а самі – на дачу. Город там великий, ще й садок, тому роботи завжди було багато.
Але Марина якось скаржилася Ніні, що Вадим часто привозить її на дачу, а сам їде назад в місто, посилаючись на роботу.
Він тоді «халтурив» і гроші в нього завжди водилися. Павло з Ніною іноді приїжджали до них на дачу, щоб допомогти Марині.
Час летить швидко, ось маленькій Ірочці вже три роки. Вирішили відзначити цю подію у родинному колі. За столом у квартирі Марини були рідні Вадима та куми.
На столі – суцільні делікатеси, ізраїльські родичі постаралися, і господиня будинку. Іменинниця одягнена у все фірмове – теж подарунки від закордонної бабусі.
Але за вечір батько іменинниці кілька разів вибігав на кухню, щоб відповісти на телефонний дзвінок. А Марина підозріло косилася на нього, коли він відлучався:
– Вадику, скільки можна? Хто це тобі наярює? У нас гості, приділяй їм увагу!
– Та по роботі все, дістали вже … – Відповів він, а сам не дивився дружині в очі.
Минуло два роки. Вадим працював у проєктному інституті разом із Мариною. Робота у них була, як кажуть, – не бий лежачого, а зарплата – гарною. Але це були ще не всі радощі у їхньому житті.
Якось у розмові з братом Вадим повідомив, що скоро всією сім’єю вони їдуть в Ізраїль.
– Родичі хочуть побачити малу, адже вони її тільки по «Скайпу» бачили. Теща три роки збирала гроші, щоб сплатити нам цю поїздку. І улюбленого зятя хочуть побачити… – він розплився у самовдоволеній посмішці.
Поїздка вдалася на славу. Вадим ділився з рідними своїми враженнями, він був у захваті від цієї подорожі.
– А теща від мене просто не відходила! Вадимчику та Вадимчику… Все смачненьким пригощала. Я погладшав навіть на три кілограми, – хвалився Вадим.
– А як же – улюблений зять! – казала задоволена Марина і гладила чоловіка по голові.
Загалом, спогадів про ту поїздку Вадиму вистачило ще на кілька святкових застіль.
Якось у суботу, прибираючись у будинку, Ніна почула, як подзвонили у дзвінок на хвіртці. Хотіла вийти, але свекруха її випередила:
– Я вийду, подивлюся, – і пішла до воріт.
Ніна визирнула у вікно і побачила, що біля воріт стоїть молода жінка з двома маленькими дівчатками.
– Жебрачка, чи що? – подумала вона. – Та ні, начебто одягнені нормально … Хто ж це, цікаво? Свекруха про щось з ними говорила хвилин п’ять, а потім закрила хвіртку, і вони пішли. А та повернулася до будинку вся червона і наче чимось приголомшена.
– Хто це був? – Запитала Ніна.
– Так… Шукали одну людину… – кинула жінка і швидко пішла до своєї кімнати.
Ніна чула, що вони зі свекром довго про щось говорили, але тихо, напевно, не хотіли бути почутими.
– Привіт, Пашко! – якось у неділю зателефонувала Марина. – Вадим у вас?
– Та ні, не в нас… – здивувався Павло.
– Вже пішов? Значить, скоро буде вдома. Ну, як ваш кран? Зробили, що потопу не сталося?
– Не зрозумів… Який кран?
– Та вчора ж у вас зірвало… – якось насторожилася Марина. – Вадик годині о п’ятій рвонув до вас, сказав, що ти подзвонив, мовляв, кран зірвало, потрібна допомога…
– А… – не знайшовся, що відповісти Павло.
Виникла незручна пауза.
– Ну, ясно… – і по її голосу Павло зрозумів, що вона щось запідозрила.
Відразу після цієї розмови він зателефонував братові.
– Ти, якщо легенду вигадуєш, хоч би мене посвячуй у неї, – почав докоряти його Павло. – Марина дзвонила, шукала тебе, а я не знав, що ти їй наплів.
– Загалом, вона вже зрозуміла, що ти збрехав. Де ти був – мені все одно, а ось перед Маринкою як ти виправдовуватимешся?
Цю розмову почула мати.
– Синку, що трапилося?.. Що взагалі відбувається у Вадика з Мариною? – Вона помовчала, ніби роздумуючи, говорити щось ще чи ні, і нарешті зважилася.
– Знаєш, Павлушо, минулого тижня до мене приходила Людмила, знайома Вадима… із двома дітьми. Так вона сказала, що прийшла до мене показати моїх онучок.
– Каже, що то діти Вадима… – і жінка розплакалася. – Як же так? Він що, жив на дві родини, обманював дружину? І навіть дітей завів на боці! Господи! Що ж тепер буде!.. Якщо Марина дізнається…
І вона дізналася – добрі люди розплющили їй очі. Виявилося, що її коханий чоловік на боці завів ще одну жінку, з якою крутив роман ще до знайомства з Мариною. І навіть двоє дітей прижили.
– Ось твоя подяка за все, що я та моя сім’я для тебе зробили! – Кричала на нього дружина, коли розкрилася вся правда про його пригоди.
– Тобі й робота хороша, і дача, і машина, і квартира, і подорож в Ізраїль! Улюблений зять! Так… Як я таке своїй мамі розповім? – взялася за голову Марина.
– Збирай речі та йди! Сьогодні ж! Я бачити тебе не хочу! І підшукай собі іншу роботу – завтра я все розповім тітці, і тебе миттю викинуть з інституту…
– Куди ж я піду, зайчику? Вибач мені, будь ласка, я тебе кохаю! Не зможу без тебе… – намагався тиснути на жалість Вадим.
– У тебе ж є інша сім’я, як куди ти підеш?
– Та Людка вже місяць, як із мужиком якимсь зійшлася…
– А це вже твої проблеми, – була непохитною Марина.
…Коли Вадим, як побитий пес, прийшов до будинку батьків з речами, його брат подумав:
– Яка дурість – через власну розбещеність втратити сім’ю і все, що на блюдечку піднесли, і залишитися, як у тій казці – біля розбитого корита…
Зазвичай, так і буває, – коли не головою думаєш, а тим, що нижче поясу. Ну, хоч добрі спогади залишилися, нехай ними й тішиться, трясця його матері…
А ви що скажете з цього приводу? Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки.
