– Ти найгірша сестра на світі. Шкода, що ми родичі – отримала Іра листівку замість подарунка. Отримала і розплакалася, ніби вона знову була мала.
День Народження і так не вдався – Іра посварилася з подругою, яка взагалі забула її привітати, потім упала і потягла ногу, а тепер ще й старша сестра потішила.
Мама похмуро подивилася і пробубнила:
– Довела сестру? Тепер чого плакати? Нічого бути такою егоїсткою!
Від матері співчуття не дочекаєшся.
Тоді Іра пішла до батька, який сьогодні працював у нічну зміну у їхньому магазині.
– Що сталося у моєї крихітки? – він розпаковував ящик із макаронами, коли помітив Іру.
– Тату, не називай мене так… Я вже не маленька.
– А чому плачеш?
– Подивися, – вона віддала йому листівку.
Зізнатись, у них завжди команда Поліна та мама, грає проти команди Іра та тато. Тато на її боці.
– Уф … – Зітхнув він, – Поліна у нас … емоційна дівчинка. Спочатку каже, а потім думає. Нічого, завтра сама прийде перепрошувати.
– Не прийде.
***
А раніше ж все було інакше.
Іра валялася у себе на ліжку, коли почула шерех у коридорі. Хтось наполегливо намагався відчинити двері.
Вона миттєво сіла. Іра легко та без перешкод відрізняла повернення мами від тата, а тут… А потім до неї дійшло – Поліна. Поліна з’їхала півтора року тому, вони з хлопцем винайняли квартиру і попливли в самостійне життя.
– Поліно? – Вийшла до неї Іра.
Поліна якраз упоралася із замком і стояла вже в коридорі.
– Кого ти очікувала побачити вдень? – іронічно запитала Поліна.
– Маму, наприклад.
– Вона ж за товаром поїхала, наче рано не повернеться, – посміхнулася Поліна, скидаючи чоботи.
На вулиці був мороз, зима була холодна та снігова, тому чоботи залишали мокрі сліди на лінолеумі. Іра збігала за шваброю, щоб все витерти.
– Кинь ти це! – Поліна вихопила у неї швабру, – ходімо швидше, щось розповім…
Швабра та відро, яке вона не встигла поставити, були запхані в кімнату Іри, де Поліна і прошепотіла, ніби їх могли підслухати, хоч у хаті нікого не було.
– Ти … станеш тіткою!
Іра закліпала очима.
– Чиєю?
– Іро, не гальмуй, – уже трохи нервово сказала Поліна, – тіткою для мого сина. Або доньки.
– Твого сина? – Іра, через вік і звичку думати, що сестра все ще мала, не розуміла, як у неї вже може бути дитина.
– Так! Або доньки.
– У тебе буде дитина?
– Нарешті! – Вигукнула Поліна. – Я просто не можу не поділитися. Хоча б із кимось. Але мамі поки не кажи! А то почнеться – туди не ходи, цього не роби, одягай вовняні шкарпетки.
Багато часу Іра провела в очікуванні племінника… чи племінниці. Вона поки що тільки усвідомлювала нове для себе слово – тітка. Але їй уже не терпілося потримати дитину сестри на руках.
Але все пішло якось не так із самої лікарні.
Поліну зустрічали всією сім’єю, були навіть друзі батьків і фотограф, не було лише одного – молодика Поліни, щасливого батька, який вважав за краще поїхати до своєї мами, посварившись напередодні з Поліною.
Сестра навідріз відмовлялася фотографуватись і на всіх кричала. Іра побоялася просити потримати племінника.
Але вона часто приходила до Поліни додому і допомагала чим могла.
– Якщо хочеш, я борщ зварю, – ніяково сказала Іра, яка тут уже почувала себе так, ніби вона напрошується.
– Що ти там звариш? – Роздратовано кинула Поліна. – Коли ти варити навчилася?? Хто його потім їстиме? І скільки продуктів доведеться викинути!
– Ну, мене мама навчила. Не хвилюйся, я смачний зварю.
– Не підходь навіть до плити. Он, пропилосось. І потім допоможеш мені купати його.
Іра стійко мовчала у відповідь на всі образливі випади, а їх, повірте, було чимало. Але вона розуміла, що у сестри маленька дитина та безвідповідальний хлопець, який десь періодично пропадає, Поліна взагалі в ауті й просто не справляється з емоціями.
– Потримай, – Поліна віддала їй Максима, – тільки обережніше!
– Звісно! – відповіла Іра.
Коли Максим трохи підріс, почав повзати, його постійно залишали з Ірою, хоч Поліна щоразу їй і висловлювала, яка вона невміла, але кликала посидіти з племінником у вихідні.
Але ж вона підліток. Багато в чому вперта, в чомусь лінива, і ще не готова до такої відповідальності.
Тому Іра, хоч і допомагала, але рідше, вона почала вигадувати відмовки.
– Поліно, вибач, цього разу не зможу до тебе приїхати, нам до понеділка стільки всього задали, – сказала вона. Домашнє у них й справді було величезне, робити його довго, та й відпочити Ірі хотілося.
– Зробиш тут. Які проблеми? – обурилася Поліна. – Тобі що, зошити ліньки привезти?
– Як я робитиму його, якщо я сидітиму з Максимом?
– Чим він може перешкодити тобі? Його вкласти – і займайся своїми уроками, я тобі не забороняю. А мені сьогодні по роботі з’їздити треба. Чи нам через тебе без грошей сидіти?
Іра вже пробувала робити уроки, поки сидить із Максимом. Виходило погано. З маленькою дитиною взагалі важко відволіктися.
– Гаразд, я приїду.
Тоді Іра поступилася. Але через місяць, коли вона вже зовсім замоталася між допомогою по дому, допомогою сестрі та школою, у її подруги намічався День народження. Скромненький.
Усього на чотирьох дівчат. Але Іра була рада вирватися хоч кудись. І вона, набрехавши сестрі, що до вечора буде на олімпіаді, а потім переночує у бабусі, бо там ближче, пішла до подружки.
І все було б добре, якби подружка не виклала спільну фотографію.
Увечері, годині о десятій, Іра як ні в чому не бувало повернулася додому.
Вона хотіла піти в душ і лягти спати, але виявилося, що до них приїхала Поліна із сином. Приїхала, поплакала і вже накрутила маму до істерики.
– Як повеселилася? – Злісно запитала Поліна, побачивши Іру.
– Н-нормально… – Іра розуміла, що відмовлятися безглуздо.
– А я думаю, що тобі ще треба сходити повеселитися! Зберіться з подружками й завтра! Правильно. Навіщо тобі сім’я? Плювати на сестру!
– Начхати на батьків, які через наші сварки переживають! На племінника теж начхати. Тобі веселощі подавай! Навіть не посоромилася збрехати!
– Я просто хотіла зустрітися з подругами!
– Ти рік після цього не зустрічатимешся з подругами! – гаркнула мати.
– Чого ви накинулися? Їй сімнадцять років! Вона хоче гуляти, – із подружками, з ровесниками! У кіно, у кав’ярню там. Поліна, я тебе дуже люблю, але ти старша, ти стала мамою, – це твоя відповідальність…
І в Поліни ніби щось перемкнулося в голові, бо вона почала кричати диким криком.
– Моя!! Тільки моя!! Нікому ж нічого не треба більше! Ні я, ні мій син вам не потрібні! У всіх свої справи!
– Вона після школи хе рнь ою страждає, а я не знаю, як знайти час на підробіток! На нього у мене вже просто немає сил! І Максим ночами не спить! Навіщо ви мені? Навіщо мені така сестра?
Батьки навіть не намагалися її зупинити чи осадити. Тому що напруга переросла в істерику. Поліна вимотана. Від її хлопця допомоги нуль. Усі інші працюють. Але чому крайньою зробили Іру?
– Постав це питання своєму Глібу! – випалила Іра, – чому ти завжди одна і чому у вас грошей немає?
***
– Не прийде.
– Не будь песимісткою, – підбадьорив її батько.
– Не прийде, бо я тепер для неї недруг номер один. Ну, після того, що я тоді сказала.
Поліна приходить тільки до мами, коли треба, щоб вона посиділа з Максимом. На Іру не дивиться, просто не бачить.
Ще й образливі листівки тепер передає. Як їм помиритись? Іра не знає. Вона намагається знайти почуття провини, щоб перепросити перед сестрою, але не може зрозуміти, в чому вона винна?!
А ви що скажете з цього приводу? Залишайте свої думки в коментарях, ставте вподобайки!
